Твір по оповіданню «Баба Изергиль»
«Я чув ці оповідання під Акерманом, у Бессарабії, на морському березі»,- так починає своє оповідання Максим Горький. В оповіданні «Баба Изергиль» відбилися враження письменника від його скитаний по південній Бессарабії ранньої навесні 1891 року. Це оповідання ставиться до ранніх добутків М. Горького й продовжують романтичну лінію таких оповідань, як «Макар Чудра» і «Челкаш». Але Горький уважав, що «Баба Изергиль» — один з його кращих добутків. Він писав А. П. Чехову: «Видно, нічого не напишу я так струнко й красиво, як «Бабу Изергиль».
Оповідання багато побачило на своєму столітті Изергиль ділиться на три частини
Перша легенда розповідає про гордія Ларре. Це було тисячі років тому в країні великої ріки. «Там жило могутнє плем’я людей, вони пасли череди й на полювання за звірами витрачали свою силу й мужність, бенкетували після полювання, співали пісні й грали з дівчинами». Одну з них викрав орел, і через двадцять років після цього вона повернулася із сином, породженим від орла. Він був нічим не краще їх, тільки ока його були холодні, як у царя птахів. Гіркий показує, що Ларра був дійсно не краще інших людей, і лише непомірна гордість відрізняла його від навколишніх. Гордість його була велика настільки, що він не зауважував нікого навколо й не прислухався ні до чиєї думки. Син орла вважав себе першим на землі й крім себе нікого не бачив. Спершу юнак викликав у людей плем’я подив, що перемінявся жахом і гнівом, всім навіть страшно стало, коли зрозуміли вони, на яку самітність він прирікає себе. Ларра не любив нікого, і це робить його прокаженим серед людей. Зрозумівши остаточно причини його вчинків, люди придумали йому страшне покарання: «Пустите його, нехай він буде вільний. От його покарання!» І він одержав волю, безсмертя й ім’я Ларра, що значить «знедолений». І спочатку він не усвідомлює всієї глибини своєї трагедії: «…юнак голосно сміявся вслід людям, які кинули його, сміявся, залишаючись один, вільний, як батько його».
У цій останній фразі криється глибокий філософський зміст: Горький засуджує життєву позицію Ларри й показує, до чого приводить людини індивідуалістична мораль, що виправдує кожну жорстокість
Друге оповідання оповідає про життя красуні Изергиль. Юна Изергиль любила волю, вона, як сонячний промінь, живаючи була, насолоджувалася своєю молодістю, красою й силою. Все своє життя вона любила, брала й віддавала поцілунки, зводила чоловіків з розуму, змушувала їх розорятися, а часом приводила до смерті. Изергиль любила жадібно, вкладаючи в почуття всю себе й не залишаючи нічого навіть колишнім коханцям. Вона любила не заради грошей, їй не потрібний пересичений, богатий пан. Изергиль захоплювалася гарними й сильними людьми. Теперішня гарна людина в її розумінні — це людин, що любить життя, здатний на подвиг. Саме так вона любить пана із із-
Рубаною особою. Изергиль і сама здатна на подвиг. Вона визволяє з полону красеня Аркадека. «Я ніколи не була рабою, нічиєї». Із цим девізом Изергиль ішла по життю
І безумовно, оповідаючи про своє життя, Изергиль щиро вважає, що її власне життя й доля прагнуть скоріше до полюса Данко. Але ми, читаючи оповідання, відразу зауважуємо, з якою легкістю Изергиль розстається зі своїми коханцями, як швидко вона їх забувається
І в портреті, в авторських коментарях ми бачимо іншу точку зору на героїню. Перед нами глибока баба, у її портреті Горький начебто спеціально нагнітає антиестетические риси: «час зігнув її навпіл, чорні колись ока були тьмяні й сльозилися. Її сухий голос звучав дивно, він хрумтів, точно баба говорила костями». Баба Изергиль не може собі навіть представити, що її життя дуже схоже на життя Ларри. Ми знаходимо цю спільність навіть у їхніх портретах: «Він уже стала тепер як тінь,- пора! Він живе тисячі років, сонце висушило його тіло, кров і кістки, і вітер розпорошив їх». І майже цієї ж риси ми бачимо в портреті Изергиль: «Я подивився їй в особу… Шкіра на особі, шиї й руках вся порізана зморшками, і при кожному русі старої Изергиль можна було чекати, що суха ця шкіра розірветься вся, розвалиться шматками й переді мною встане голий кістяк з тьмяними чорними очами».
Так за допомогою портрета автор досягає зближення образів — Изергиль і легендарного Ларри. Третє оповідання — легенда про Данко. Веселі, сміливі, сильні люди жили на краю лісу. Але от прийшли лихоліття, і вони були змушені піти в ліси. Ліси ці — одні болота й тьма. Люди не могли жити там, вони гинули в болотах. Але отут з’явився Данко й урятував всех один. Гіркий не дає точного й докладного портрета Данко. Ми знаємо, що він був молодим і гарним. Данко пожертвував собою заради щастя людей. Якщо безсмертя обернулося для Ларри трагедією й приходить до нього як вища кара за вчинене, то безсмертя Данко — нагорода за доконаний їм подвиг в ім’я волі й щастя народу
Цікаво, що подвиг в ім’я людей Данко робить у той момент, коли «…не було на особах їхньої шляхетності, і не можна було йому чекати пощади від них… і стали щільніше оточувати його, щоб легше їм було схопити й убити Данко». Отже, чорна невдячність і подвиг Данко в ім’я людей. Що ж змушує Данко піти на подвиг? Почуття жалості, любов до людей, свідомість того, що без нього вони загинуть. І ще незвичайна віра в людей, віра в їхнє відродження! І Данко вирвав із грудей своє серце, що Горький називають «смолоскипом великої любові до людей», і освітив людям шлях ксчастью.
Таким чином, М. Горький показує у своєму оповіданні «Баба Изергиль» ідеал людини. Якщо Ларра живе поза людьми й для себе, Изергиль серед людей, але для себе, то життя Данко — серед людей і для людей. Подвиг, доконаний їм в ім’я народу, безсмертний. Звідси й складена народом легенда про блакитні іскри в степу, що є перед грозою. Саме розташування частин оповідання «Баба Изергиль», відношення співрозмовника Изергиль до розказаних легенд і до неї самої допомагають нам зрозуміти головну авторську позицію в розкритті ідеалу людини