В оповіданні И. С. Тургенєва «Муму» описується історія, що відбулася із двірником Гарасимом, собачкою Муму, кріпак Тетяною і їхньою баринею в Москві в старожитні часи. Історія мене дуже вразила, і я не могла стримати своїх сліз. Це дуже яскравий і одночасно смутне оповідання. У його основі лежать реальні події, які відбувалися в містечку Спасском, однак Тургенєв, як письменник, змінив кінцівку оповідання, щоб підкреслити силу характеру Гарасима, його образу на несправедливість барині й любов Кмуму.
Історія почалася з того, що стара примхлива бариня взяла Гарасима двірником у свій московський будинок із села. Гарасим був чоловік дванадцяти вершків росту, по сучасних мірках майже двометрового росту, складений богатирем і глухонімим від народження. У селі він працював за четверо, легко виконував будь-яку важку роботу. Він і землю орав, і сіно косив, і зерно молотив ручним трехаршинним ціпом. Коли Гарасима привезли в Москву й дали йому в руки мітлу й лопату, він не розумів, що з ним робиться, як дивується молодий здоровий бик, якого тільки що взяли з ниви, де соковита трава росла йому по черево, взяли, поставили на вагон залізниці й мчать, обдаючи його тіло димом і пилом, а куди мчать незрозуміло. Гарасим нудьгував і дивувався. Робота двірника здавалася йому жартом після важких селянських робіт. Виконував він її за півгодини, а потім ішов куди-небудь у куточок двору, кидався на землю особою й цілі годинники лежала на груди нерухомо. Надворі всі його боялися. Якось раз прийшли два злодії до них на двір. Гарасим взяв і стукнув їхніми чолами. З тих пор жоден злодій не з’являвся в них надворі. Ще Гарасим ненавидів п’яних
Але поступово Гарасим звик до міського життя. Йому виділили над кухнею комірку, у якій він всі собі влаштував сам, по своєму смаку: спорудив з дубових дощок і ліжко, і стіл, і стілець. Комірку свою він замикав на замок, ключ завжди носив із собою на поясі й не любив, щоб до нього ходили
Всі працівники барині пояснювалися з ним знаками, він їх розумів і виконував всі накази, але й права свої теж знав
У будинку в барині жила праля. Кликали її Тетяна. Була вона років двадцяти осьми, маленька, худенька, білява, з родимками на лівій щоці. Родимки на лівій щоці шануються на Русі худою прикметою — пророкуванням нещастя життя… Тетяна не могла похвалитися своєю долею. З ранньої молодості її тримали в чорному тілі; працювала вона за двоє, а пещення ніколи, ніколи не видала; одягали її погано, платня вона одержувала саме маленьке; рідні в неї однаково що не було: один якийсь старий ключник, залишений через непридатність у селі, доводив їй дядьків, так інші дядьки в неї в мужиках складалися — от і все. Колись вона слила красунею, але краса з її дуже незабаром зіскочила. Тетяна дуже боялася барині й думала тільки про те, як догодити барині, як скоріше зробити роботу
Коли вона побачила Гарасима в перший раз те так злякалася його, що потім довго намагалася не зустрічатися з ним. Гарасим спочатку не обертав на неї уваги, потім став посміюватися, коли вона перелякане проходила повз нього, а потім він почав заглядатися на неї, пригощав пряниками, подарував їй стрічку, розчищав перед нею пил своєю мітлою, посміхався їй і ласкаво мукав. Бідна дівка просто не знала, як їй бути й, що робити. Гарасим став заступатися за Тетяну й стежив, щоб ніхто її не кривдив. У будинку всі знали, що Гарасим полюбив Тетяну й збирався просити в барині дозволу женитися на Тетяні, але чекав новий каптан який обіцяли зшити йому на літо
Один раз у барині зайшло мовлення про шевця Капітоні — п’яниці гіркому — з Гаврилом Андрійовичем, її дворецьким, людиною, якій, судячи з одним його жовтим вічкам і качиному носу, сама доля, здавалося, визначила бути керівною особою. Бариня шкодувала про зіпсовану моральність Капітона, якого напередодні тільки що відшукала десь на вулиці. Вони говорили про те, як би відучити Капітона від пьянств. І зрештою бариня вирішила поженити Тетяну й Капітона. Тетяна була смиренниця, безмовна душа, і погоджувалася з кожним словом барині. І коли довідалася, що її хочуть видати заміж за Капітона, вона не сказала ні слова. Всі кріпаки хотіли, щоб Гарасим не довідався про це весілля. Гаврило вирішив умовити Тетяну прикинути п’яної, для того щоб Гарасим розлюбив Тетяну, тому що він п’яниць ненавидів. Праля довго не погоджувалася, але потім погодилася. Один раз увечері Гарасим як завжди стояв, вартував у дверей і побачив Тетяну. Спочатку він посміхнувся і як завжди ласкаво замукав, але коли придивився побачив, що Тетяна валандалася й догадався, що вона п’яна. Гарасим штовхнув її до Капітона й пішов. Тетяна ледве не обмерла від страху. Підступний план спрацював. Незабаром Тетяна з Капітоном одружилися
По закінченні року Тетяні й Капітонові довелося виїхати в село, тому що Капітон остаточно спилося. Перед від’їздом Тетяна три рази поцілувала Гарасима. Він вирішив проводити їх до застави. Як тільки вони дійшли до ріки, Гарасим хотів було розгорнутися й піти назад, як раптом побачив маленьке щеня. Він акуратно взяв його в руки й побіг з ним додому. Як вони прийшли, Гарасим відчинив двері у свою комірку, поклав щеня на ліжко, збігав на сінник за сіном і на кухню за блюдечком молока. Приніс це все маленькому, бедному щеняті. Гарасим майже не спав всю ніч, тільки над ранок, коли собачка заснув поруч із ним, він міг спокійно спати. Гарасим, як я вже говорила, був німий і тому назвав собачку Муму. Коли він кликав неї, він просто ласкаво мукав. Жодна мати так не піклується про свою дитину, як піклувався Гарасим Омуму.
Якось раз Гарасим, як завжди, підмітав двір, а Муму лежала в сходів, що ведуть у будинок, і гризла паличку. Бариня побачила собаку й зачудувалася. Адже раніше вона ніколи її не бачила. Бариня наказала ввести неї в будинок. Коли бариня побачила собаку, вона початку підкликати її до себе, але Муму стояла на тому самому місці. Тоді бариня сама початку підходити до їй. Муму стала задкувати назад.
Стара бариня наказала принести собачці небагато молока. Коли блюдечко з молоком поставили на підлогу, собачка навіть не глянув на їжу. Вона продовжувала задкувати назад. Потім бариня початку підходити ближче й тоді Муму ощирилася, загавкала й хотіла втекти. Бариня від страху отдернула руку від Муму й образилася на поводження собаки й настрій у неї зіпсувалася. Весь вечір бариня була не в дусі, ні з ким не розмовляла, не грала в карти, а ніч взагалі не спала. Їй причудилось, що одеколон їй подали інший, не такий як подавали завжди, сказала, що подушки пахнуть милом. Бідна кастелянша все білизну перенюхала. Ранком бариня покликала Гаврила й запитала, що це за собака, що всю ніч гавкав їй спати не давала й наказала забрати неї знадвору. Слуга по ім’ю Степан піймав Муму, пригорнув її маленьке тіло до землі, взяв її в руки й пішов разом з нею знадвору. Небагато пройшовши, він сіл на візника й поїхав в Охочий Ряд. Там він відразу знайшов покупця й віддав Муму за півкарбованця. Назад він вернувся так само, не доїхавши до будинку, Степан зліз із візника, обійшов один раз навколо будинку, тому що він не хотів бачитися з Гарасимом. Але його вже давно не було надворі. Він виявив, що Муму немає надворі. Гарасим не пам’ятав, щоб Муму його коли нибудь його не чекала й почав бігати й кликати Муму, але все безглуздо. Він підходив до людям показував на підлогу аршина від землі малювала її руками, одні не знали, інші знали, але не говорили й просто над ним посміювалися. Уже смеркло, коли він повернувся. По його стомленому виді, запиленій одягу, по невірній ході можна було припускати, що він встиг обежать підлогу Москви. Він зупинився в панських вікон напроти ґанку. На ґанку стояло чоловік вісім