Повість «Дуель» — самий великий добуток чеховської прози — з’явилося завершенням ідейних і художніх шукань письменника середини 80-х — початку 90-х років. Всі основні проблеми, що хвилювали Чехова в той період, увійшли в складну ідейно-художню єдність повести. Саме в «Дуелі» він обґрунтував своєрідність завдань своєї творчості. «Дуель» можна розглядати як свого роду ключ до розуміння творчості Чехова. Герой повести намагається пояснити себе й своє поводження Дія починається із ситуації, що давно зложилася, коли всі помисли головного героя — Лаевского — спрямовані на те, щоб позбутися від коханки У повісті наведена безліч різних думок персонажів друг про друга. Але суд тут виступає в зовсім різних якостях. Лаевский — персонаж, про яке в повісті висловлене найбільше число думок. Самі серйозні обвинувачення на його адресу висловлюються фон Кореном.
Лаевский намагається осмислити себе як представник покоління й цим виправдати свої вчинки. Спроба пояснення, що виходить від самого героя, показана в повісті як фальшива. Чехів уміло використає прийоми, властиві російському соціально-психологічному роману. Але в структурі «Дуелі» функція цих прийомів чисто «негативна», вони показують, чим не є герої, незважаючи на їхній претензії: даючи матеріал для певного, звичного тлумачення добутку, Чехов заперечує це тлумачення як непридатне до його мистецтву Лаевский міг бути показаний тільки слабким, недосвідченим парубком, або брехливим егоїстом, що прикриває свою сутність балаканиною, або людиною, що страждає від своїх недоліків.
Але щирий зміст повести саме в запереченні можливості давати вичерпну оцінку людині навколишніми Саме глибинне, інтимне життя героя, що і визначає головні події повести, схована від очей сторонньому й близьких, та й самому героєві відкривається тільки у хвилину високої духовної напруги й прозріння. Ніхто з героїв ні про кого не знає «теперішньої правди». Жоден герой не може бути однозначно визначений чиїмсь однією думкою. Тло Кореї називає Надію Федорівну «звичайною утриманкою, розпусної й вульгарної». Але не можна зрозуміти її долі, не з огляду на того, що вона сама часом почувала себе «поганою, незначною жінкою». Лаевский вірно відзначив деспотичні риси у вигляді фон Корена: «Він тут король і орел: він тримає всіх жителів у їжаках і гне їхнім своїм авторитетом». Зовні Лаевский і фон Кореї різко протипоставлені.
Явно контрастні їхні портрети: один — «сухорлявий блондин», нервовий, слабкий і невпевнений у собі; іншої — брюнет, із широкими плечима, сильний, самовпевнений. По-різному дивляться вони й на мораль. Але протиставлення героїв носить особливий, чеховський характер.
Протиставляючи своїх героїв в одних якостях і проявах, Чехов одночасно зненацька зближає їх в інших, саме в тих, які повинні відкрити в собі самі герої. Двоїста природа протиріччя між головними героями видна в їхній сварці. Суть всіх численних міркувань у тім, що «Лаевский безумовно шкідливо й так само небезпечний для суспільства, як холерна мікроба», і тому його треба знищитися Але поводження фон Корена говорить про зворотний: збираючись іти на дуель, він не мав намір стріляти й уважав, «що дуель нічим скінчиться». Рішення стріляти прийшло до нього в голову зненацька, під впливом спаленілого почуття. І в інших випадках фон Кореї поводиться не як ідейно переконаний у своїй правоті людин.
Адже не він же викликає на дуель, хоча так він повинен був би надійти, випливаючи своєї теорії. Але він, прекрасно розуміючи, що Лаевскому важко й болісно соромно за істерику, дражнить його, по суті, провокує на виклик, А перед этим фон Кореї кидає своєму супротивникові знущальну записку й не приховує своєї радості побачивши його приниження.
Все це мало схоже на принципову боротьбу в інтересах суспільства. І ніхто з навколишніх не вірить поясненням фон Корена. Їм вірить тільки він сам.
Це найважливіша риса для розуміння задуму всієї повісті, риса типово чеховська Головна помилка зоолога не в тім, що він не зрозумів Лаевского й не зміг передбачити його духовний переворот, а в тім, що він не зрозумів самого себе. Щиро вірячи, що переслідує свого супротивника з ідейних спонукань, він у дійсності був спонукуваний тільки почуттям особистої ворожості. Тло Кореї, як і будь-який герой, що теоретизує, Чехова, не надходить згідно декларируемим поглядам, і Чехов, як і завжди, не судить його теорію. Стрункою, викладеною бездоганною літературною мовою філософія фон Корена зіграла фатальну роль, сховавши від самого теоретика зміст його вчинків Центральне питання творчості Чехова не в тім, яка цінність героя, яка його роль в історії суспільства або країни, а в тім, як йому жити в тім світі. І єдиний твір Чехова, що не тільки порушує питання, але й дає на нього відповідь, — «Дуель».
В «Дуелі» немає реальної спільної справи або загальної цінності, з якої були б співвіднесені все персонально. Чехів зображує випадкову групу людей, об’єднаних тільки часом і простором. Ніякі міцні зв’язки не поєднують їх. Це приватне буття в його найбільш чистій формі. Доля одних ніяк, по суті, не зачіпає інших. І якщо Самійленко співчуває Лаевскому, а фон Кореї ненавидить його, те тут їхні частки, особисті й загалом, необов’язкові відносини. Кожний живе своїм життям і поглинений своїми проблемами, своїми частками інтересами Герої роз’єднані й тому центральні події не зв’язують і не вичерпують їх.
Єдність повести ґрунтується не на подіях, а на універсальних властивостях зображуваного миру. Кожний герой порізно, приватно, переслідуючи свої особисті цілі, стикається із труднощами, загальними для всіх. Кожний повинен перемогти поодинці. І неважливо, з якого середовища герой, які його професія, утворення, рівень розвитку; незалежно від усього цього він обов’язково зштовхнеться з певними суспільними труднощами Чеховські герої не тільки помилково або неповно судять про своїх близький, але й невірно уявляють собі самих себе, і цьому сприяє прагнення здаватися у своїх власних очах і очах навколишніх чимсь, що не є їхньою дійсною сутністю. Це прагнення загальне. Воно, виступаючи як універсальна риса зображуваних у повісті людей, зненацька поєднує й Со-мойленко, і фон Корена, і Надію Федорівну, і Лаевского. Лаевскому необхідно вважати себе чесним.
Він почуває, що всі його виправдання помилкові, і смутно відчуває, що за ним ховається нещадна правда. Лаевский живе пішло й брехливо й одночасно не виносить неправди й вульгарності. З кожним прозрінням йому сутужніше брехати, сутужніше приховувати від себе свою непорядність.
Зовні сюжет повести розвивається так, що змушує Лаевского звернутися до глибокої й мужньої рефлексії Лаевский — перший герой Чехова, що робить самостійний, вільний учинок, виходячи зі свого розуму й совісті. Першим цілком самостійним учинком було для Лаевского зближення з Надією Федорівною перед дуеллю. Ілюзія Лаевского тут виявлена з максимальною різкістю.
Він біг від «нелюбимої» жінки, що, як йому здавалося, робила його життя нестерпної. Їм рухала не чуттєвість, як раніше, а високе почуття жалю, властиве тільки моральній людині. Він зміг полюбити навіть змінила йому «порочну жінку». Вся суть його трагедії, всі її причини виявилися в ньому. Він їх усунув — і протиріч не стало, відпала необхідність у поясненнях і міркуваннях, зник нестаток у зміні місця. Так завершився конфлікт героя. Його внутрішній характер підкреслять тим, що нічого в зовнішнім положенні Лаевского не змінилося в кращу сторону, воно навіть стало гірше.
Лаевский залишається в тім же місті, з тією же жінкою, а проблеми виявилися вирішеними. Вирішив він їх самостійно, без якої-небудь допомоги зі сторони У повісті багато суперечок, розмов, усі обговорюють Лаевского: одні виправдують його, інші обвинувачують, а головна подія, що дозволила все суперечки, відбувається незалежно від них, коли герой залишається наодинці із самим собою. Чехів наполегливо виділяє духовний переворот як центральна подія сюжету, як єдине, ідейне плідне. Подальша дія розвивається тільки для Лаевского, він один бачить грозу, що падає на кульмінацію добутку, він один дозволяє своє завдання. Гроза скінчилася, духовний переворот свершился, і тільки тоді відбулася дуель У повісті поставлено кілька проблем, і кожна з них висвітлюється підсумковою думкою й дозволяється тільки в її світлі.
«Порятунок треба шукати тільки в собі самому… » — і ця думка обґрунтовується останніми словами Лаевского. Людині тільки самому доступне розуміння найбільш потайливих його властивостей і щиросердечних якостей. В «Дуелі» показана безліч помилок і непорозумінь, які виникають або через нерозуміння свого ближнього, або через неповне знання про нього.
У художньому світі Чехова немає сверхличной цінності, що й стає головним джерелом трагізму в житті його героїв