Твір по романy Федора Михайловича Достоєвського

Твір по романy Федора Михайловича Достоєвського «Престyпление й покарання»

У центрі роману Ф. Д. Достоєвського «Злочин і покарання» характер героя шістдесятих років дев’ятнадцятого століття, різночинця, бідного студента Родіона Раскольникова. Розкольників вчиняє злочин: убиває старyхy-процентщицy і її сестру, необразливу, простодушну Лизаветy.

Злочин страшне, але я, як, напевно, і інші читачі, не сприймаю Раскольникова негативним героєм; мені він здається героєм трагічним

У чому ж трагедія Раскольникова? Свого героя Достоєвський наділив прекрасними якостями: Родіон був «чудового гарний собою, із прекрасними темними очами, ростом вище за середнє, тонкий і стрункий. » У його вчинках, висловленнях, переживаннях ми бачимо високе почуття людського достоїнства, щира шляхетність, найглибша безкорисливість. Розкольників сприймає чужий біль гостріше, ніж власну. Ризикуючи життям, воно рятує з вогню дітей, ділиться останнім з батьком померлого товариша, сам жебрак, дає гроші на похорони Мармеладова, з яким був ледь знаком. Він нехтує ті, хто равнодушно проходить повз людські нещастя. У ньому немає дурних і низьких рис. Кращі герої роману: Разумихин — преданнейший друг Раскольникова, Соня — нещасне створення, жертва гниючого суспільства, захоплюються ним, навіть його злочин не може похитнути ці почуття. Він викликає повагу в слідчого Парфирия Петровича — дуже розумної людини, догадавшегося раніше всіх об нього злочині

И от така людина робить дивовижне злодіяння. Як, чому це могло трапиться? Достоєвський показує, що Розкольників, людина гуманний, страждаючий за «принижених і ображених», зробив убивство «по теорії», реалізуючи абсурдну ідею, породжену соціальною несправедливістю, безвихідністю, духовним тупиком. Злидарський стан, у якому він сам перебував, і вбогість, що зустрічається на кожному кроці, породили антигуманну теорію «крові по совісті», а теорія вилилася впреступление.

Трагедія Раскольникова в тім, що він, відповідно до своєї теорії, хоче діяти за принципом «усе дозволено», але в той же час у ньому живе вогонь жертовної любові до людей. Виходить дивовижне й трагічне для героя протиріччя: теорія, що сповідає Розкольників, змучений чужими й своїми стражданнями, що ненавидить «хазяїв життя», зближає його з негідником Лужиним і лиходієм Свидригайловим. Адже й ці суперечливі й складні два характери вважає, що людині, що володіє силоміць і злістю, «усе дозволено. » «Ми одного поля ягоди, » — говорить Свидригайлов Раскольникову. І Родіон розуміє, що це так, тому що вони обоє, хоча по різних мотивах, «переступили через кров».

Звичайно, не можна рівняти Свидригайлова й Лужина з Раскольниковим. Перший має, як я вже сказав, досить суперечливий характер: він одночасно добра, чесна людина, робить ряд добрих учинків, таких як, наприклад, величезна допомога дітям Мармеладових, але в той же час на його совісті ображена честь Дуни, трохи дивна смерть його дружини, Марфи Петрівни. Свидригайлова не можна назвати ні поганим, ні гарною людиною, не можна назвати його й «сірістю», скоріше, це людина, у душі якого бореться добро й зло. І те й інше поперемінно тримають перемогу, але, на жаль, у результаті бере своє зло — Аркадій Іванович кінчає життя самогубством. З Лужиним трохи простіше: хтива незначність, що у своїх мріях прагне принизити й панувати над більше розумним і чистим душею, чим він сам. Такої людини неможливо протиставляти Родіонові Раскольникову.

Трагедія Раскольникова підсилюється тому, що теорія, що повинна була вивести його з тупика, завела його в самий безпросвітний із всіх можливих тупиків. Свідомість цього викликає страждання й борошна героя, що відчув після вбивства свою повну відірваність від миру й людей: він не може перебуває поруч із улюбленою матір’ю й сестрою, не радується природі, він, немов ножицями, відрізав себе від всіх

Борошна совісті, що леденить душу страх, що переслідує Раскольникова на кожному кроці, думки про те, що він не Наполеон, а «тварина тремтяча», «воша», свідомість безглуздості доконаного злодіяння — все це нестерпним гнітом лягає на душу Раскольникова. Родіон розуміє неспроможність своєї теорії «сильної людини», вона не витримала перевірки життям. Герой терпить крах, як усяка людина, що зв’язала себе з помилковою ідеєю. І в цьому теж трагедія Раскольникова.

Достоєвський-Психолог з такою силою розкрив трагедію Раскольникова, всі сторони його щиросердечної драми, безмірність його страждань, що читач переконується: ці борошна совісті сильніше покарання каторгою

И ми не можемо не співчувати героєві Достоєвського, що шукає вихід з миру зла й страждань, прикро помиляється й терпить страшне покарання за свій злочин

Дуже чуйно, багато в чому пророчо Достоєвський зрозумів уже в дев’ятнадцятому столітті роль ідей громадського життя. З ідеями — по Достоєвському — не можна жартувати. Вони можуть бути доброчинні, але можуть виявитися руйнівною силою для людини, і для суспільства вцелом.