Творчість А. П. Чехова Творчість А. П. Чехова Першою п’єсою Чехова, поставленої на сцені, була драма «Іванов». Це історія надламаного інтелігента, що по початку будував грандіозні плани, а потім у безсиллі упокорився перед життєвими перешкодами. «Іванов» — це психологічна драма мислячої людини, що превратились у невдаху, розвиток відомої теми «зайвої людини» у російській літературі, але вже в драматичній формі й із драматичним змістом Крім цієї п’єси Чехов написав цілий ряд драматичних добутків: «Лісовик» (1889), «Чайку» (1896), «Дядько Ваня» (1889), «Три сестри» (1900), «Вишневий сад» (1903) і сценок — водевілів: «Весілля» (1889), «Ювілей» (1891), «Ведмідь», «Речення» (1888). Автор цих п’єс належить до кола творців європейської нової драми, з якого зв’язаний переворот у сценічному мистецтві й народження нової театральної системи. Театр Чехова проходить кілька етапів розвитку.
«Іванов», приміром, поєднує старі й нову театральні системи, а вже в «Чайку», «Вишневий сад» і «Трьох сестрах» драматург виступає як основоположник епічного театру Основним мотивом чеховської драматургії можна вважати мотив часу, що виражає плин життя, хоча герої майже завжди живуть не у своєму часі: або у відчутті минулого, або чекаючи майбутнього. Особливо часто з дивною наполегливістю виникає в їхніх діалогах тема віку. Лейтмотивом стали фрази з «Чайки»: «Полина Андріївна, Час ваше йде! Аркадина. Що ж робити!
». Проблемі віку своїх літературних героїв сам Чехов надавав надзвичайно важливе значення. В одному з листів читаємо: «Колись герої повістей і романів (Печорин, Онєгін) були 20-ти років, а тепер не можна брати героя моложе 30-35 років». Романтично настроєний парубок, про розчарування якого розповіли письменники 19 століття, у сучасній літературі, на думку Чехова, повинен поступитися місцем героєві зрілого років, що несе вантаж складних переживань і життєвих випробувань. Дійшла вік у поетиці Чехова позначає перехід від надій до розчарувань, від почуття волі до усвідомлення безвихідності. Навіть молоді герої, як Ніна Зарічна, Треплев («Чайку»), сестри Прозорови («Три сестри»), — відчувають себе постарілими.
Герої показані автором у той момент трагічного протверезіння, коли вони з раптовою страхаючою люттю усвідомлюють, що життя коротке й прожита не так, як треба, що й переробляти її вже пізно. От чому з таким розпачем, так гаряче вони про це говорять. Чехів равнодушно ставиться до виняткових подій, глибоко переконаним у тім, що в критичні моменти людин не завжди щирий і в бажаннях, і у вчинках. Складніше зберегти силу духу, волю, шляхетність і достоїнство тоді, коли одноманітне життя доводить до несамовитості. В «мінути фатальні» людин може показати себе сильним, новий щоденності це буває складніше всього.