Творчість поетів Срібного століття Миколи Гумилева Одним із самих яскравих поетів «срібного століття» був Микола Гумилев. Він увійшов у російську літературу як учень Валерія Брюсова, поета-символіста. Однак справжнім його вчителем у ранні роки був інший поет — Інокентій Анненский. Він був його вчителем і в буквальному значенні слова — директором Царскосельской гімназії, у якій учився Гумилев. Основні збірники Гумилева — «Шлях конквістадорів», «Романтичні квіти», «Перли», «Чуже небо», «Багаття» і остання книга, видані перед смертю поета, — «Вогненний стовп». Головна тема його творчості — тема мужнього подолання. Некрасивим, блідим, слабкий здоров’ям, він пускається в ризиковані підприємства (три подорожі в Африку, добровільний відхід на війну й служба розвідником).
Герой Гумилева відрізняється силою духу, відвагою, як, наприклад, герой віршованого циклу «Капітани»: «Нехай божеволіє море й хльостає,/ Гребені хвиль піднялися в небеса -/ Жоден перед грозою не тріпотить,/ Жоден не згорне вітрила». З роками в поезії Гумилева стає менше екзотики, але його пристрасть до сильної, незвичайної особистості залишається незмінним. Такі люди не створені для буденного, повсякденного життя, вони їй далекі. До них поет відносить і себе. Він багато міркує про свою смерть і представляє її незмінно в героїчному ореолі:»И вмру я не на постелі/ При нотаріусі й лікарі,/ А в якої-небудь дикої щілини,/ Утонувшей у густому плющі». Багато віршів Гумилев присвятив темі любові. Головна героїня його любовної лірики може приймати різні облики — і казкової принцеси, і фантастичної єгипетської цариці, і легендарної улюбленої Данте — Беатриче, і Маргарити з «Фауста» Ґете.
Особливе місце в його поезії займають вірші, присвячені Ганні Ахматової, з якої поета зв’язували складні, нерівні відносини, самі по собі гідні романного сюжету («З лігвища змієва», «Вона», «Приборкувач звірів» і ін.). Пізні вірші Гумилева відрізняє пристрасть поета до філософських тем. Він жив у той час у голодному й страшному Петрограді, займався активнейшей роботою зі збирання літературних сил, створював студії для молодих поетів, був їхнім кумиром і наставником. І в цей же час Гумилев створює свої кращі вірші, наповнені роздумами про людське життя, про долю Росії, про призначення поета («Пам’ять», «Шосте почуття», «Заблудлий трамвай», «П’яний дервіш», «Мої читачі»). Поезія Гумилева більше зорова, чим слуховая, їй не властива, скажемо, есенинская наспівність, їй властиві надзвичайна яскравість, багатоцвіття, сила ліричного напору Мені хотілося б докладніше зупинитися на вірші Гумилева «Слово» зі збірника «Вогненний стовп».
В оний день, коли над миром новим Бог змінював особу своє, тоді Сонце зупиняли словом, Словом руйнували міста І орел не змахував крилами, Зірки жалися в жаху до місяця, Якщо, точно рожеве полум’я Слово пропливало ввишине. А для низького життя були числа, Як домашній, подъяремний худоба, Тому що всі відтінки змісту Розумне число передає Патріарх сивий, собі під руку Що скорив і добро й зло, Не вирішуючись звернутися до звуку, Тростиною на піску креслив число Але забули ми, що осиянно Тільки слово серед земних тривог, І в Євангелії від Іоанна Сказано, що слово це — Бог Ми йому поставили межею Убогі межі єства, І, як бджоли у вулику опустілому, Погано пахнуть мертві слова У цьому вірші автор міркує про природу слова. Він протиставляє два шляхи пізнання миру: логічний, необхідний для повсякденного життя, для практичних цілей, — вираженням його є «розумне число», і вищий, Божественний шлях, втілений вслове. Даний добуток Гумилева продовжує традицію, що сходить до поезії Пушкіна й Лермонтова. Гумилев говорить, що саме поет у сучасному світі, у якому люди забули Божественну суть слова, нагадує про неї людям. Затверджуючи свою думку, автор звертається до найважливішого авторитету для людини християнської культури — до Євангелія.
Вірш відрізняє високий стиль. Поет використовує тут архаїзми («оний день», «осиянно»), що відповідає традиціям російської поезії. По самій своїй інтонації добуток звучить, як урочисте заклинання Гумилев став одним із символів культури «срібного століття». І в його загибелі є не тільки трагічна, але й символічна сутність: культурний ренесанс у Росії був знищений, як був убитий і його поет.