Твору Олександра Пушкіна. Великий подвиг Пушкіна — Частина 2

Так точно так само, як сама була вихована своею маменькою: поки малі — вони животіють у дитячій, серед мамок і няньок, серед покоївок, на лоні холопства, що повинне вселити їм перші правила моральності, розвити в них шляхетні інстинкти, пояснити їм розходження домовика від лісовика, відьми від русалки, розтлумачити різні прикмети, розповісти всілякі історії про мерців і перевертнів, вивчити їх сваритися й битися, брехати не червоніючи, привчити безупинно їсти, ніколи не наїдаючись. І милі діти дуже задоволені сферою, у якій живуть: у них є фаворити між прислугою і є нелюбимі; вони живуть дружно з першими, лають і б’ють останніх. Але от вони підросли; тоді батько роби що хоче із хлопчиками, а дівчинок повчать стрибати й шнуруватися, трошки бриньчати на фортепьяно, трошки бовтати по-французькому — і виховання кінчене; тоді їм одна наука, одна турбота — ловити наречених

Але якщо наша наречена вийде за людину небагатого, хоча й не бедного, але живучого трохи вище свого стану, за допомогою вміння строгим порядком зводити кінці з кінцями, — тоді горі її чоловікові! Вона у своєму селі ніколи нічого не робила (тому що панянка адже не холопка яка-небудь, щоб стала що-небудь робити), нічим не займалася, не знає господарства, а що таке порядок, чистота, охайність у будинку, — цього вона ніде не видала, про це вона ні від кого не чула. Для неї вийти заміж — значить зробитися баринею; стати хозяйкою — значить веліти всіма в будинку й бути полною госпожою своїх учинків. Її справа — не зберігати, не вигадувати, а купувати й витрачати, наряджатися й франтити

И невже ви обвинуватите неї у всім цьому? Яке маєте ви право жадати від її, щоб вона була не тим, чим самі ж ви неї зробили? Чи можете ви обвинувачувати навіть її батьків? Хіба не ви самі зробили з жінки тільки наречену й дружину, і нічого більше? Хіба коли-небудь підходили ви до неї безкорисливо, просто, без усяких видів, для того тільки, щоб насолодитися цим ароматом, етою гармониею жіночної істоти, цим поетичним зачаруванням присутності й співтовариства жінки, які так лагідно, заспокійливо й чарівно діють на тверду натуру чоловіка? Бажали ль ви коли-небудь мати друга в жінці, у якій ви зовсім не закохані, сестру в жінці вам сторонньої? — Немає! якщо ви входите в жіноче коло, то не інакше, як для виконання звичаю пристойності, обряду; якщо танцюєте з женщиною, те тому тільки, що чоловікам танцювати із чоловіками не прийнято. Якщо ви обертаєте на одну жінку виняткова своя увага, то завжди з позитивними видами — заради одруження або залицяння. Ваш погляд на жінку чисто утилітарний, майже комерційний: вона для вас — капітал з відсотками, село, будинок з доходом; якщо не це, так куховарка, праля, ключниця, нянька, багато, багато, якщо одаліска…

Звичайно, із усього цього бувають виключення; але суспільство складається із загальних правил, а не з виключень, які всього частіше бувають хворобливими наростами на тілі суспільства. Цю смутну істину всього краще підтверджують собою наші так звані «ідеальні діви». Вони звичайно жагучі аматорки читання й читають багато й незабаром, їдять книги. Але як і що читають вони, боже великий!.. Усього достолюбезнее в ідеальних дівах упевненість їх, що вони розуміють те, що читають, і що читання приносить їм більшу користь. Всі вони обожательници Пушкіна, — що, однак же, не заважає їм віддавати належну справедливість і таланту м. Бенедиктова; інші з них із задоволенням читають навіть Гоголя, — що, однак ж, анітрошки не заважає їм захоплюватися повістями рр. Mapлинского й Полевого. Усе, що в ході, про що пишуть і говорять у цей час, все це зводить їх сума.

Але у всім цьому вони бачать свою улюблену думку, виправдання своєї настроєності, тобто ідеальність, — бачать її навіть і там, де її зовсім немає або де вона осміюється. В усіх у них є заповітні зошити, куди вони списують віршики, які їм сподобаються, думки, які вразять їх у книзі. Вони люблять гуляти при місяці, дивитися на зірки, стежити за плином струмочка. Вони дуже наклонни до дружби, і кожна веде діяльну переписку зі своєї приятельницею, що живе з нею в одному селі, а іноді й в одному будинку, тільки в різних кімнатах, У переписці (величезними тетрадищами) повідомляють вони один одному свої почуття, думки, враження. Поверх того, кожна з них веде свій щоденник, весь наповнений «виписними почуттями», у яких (як у всіх щоденниках ідеальних і внутрішніх натур мужеска й женска підлоги) немає нічого живого, щирого, тільки претензії й идеальничанье. Вони нехтують юрбу й землю, харчують непримиренну ненависть до всього матеріального. Ця ненависть у них часто простирається до бажання зовсім отрешиться від матерії. Для цього вони морять себе голодом, не їдять іноді по цілому тижні, палять на свічці пальці, кладуть собі на груди під плаття снігу, п’ють оцет і чорнило, відучують себе від сну, — і цим прагненням до вищого, ідеального існування до того встигають розбудувати свої нерви, що незабаром перетворюються в одну живу й саму матеріальну болячку… Адже крайності сходяться! Всі прості людські й особливо жіночі почуття, як, наприклад, пристрасність, здатна до захоплення почуттів, любов материнська, схильність до чоловіка, у якому немає нічого незвичайн, геніального, котрий не женемо несчастием, не страждає, не хворий, не бідний, — всі такі прості почуття здаються їм вульгарними, незначними, смішними й знехтуваними. Особливо цікаві поняття «ідеальних дівши» про любов. Всі вони — жриці любові, думають, мріють, говорять і пишуть тільки про любов. Але вони визнають тільки любов чисту, неземну, ідеальну, платонічну

Шлюб є профанація любові в їхніх очах; счастие — опошлення любові. Їм неодмінно треба любити в розлуці, і їхнє найвище блаженство — мріяти при місяці про предмет своєї любові й думати: «Може бути, у цю мінуту й він дивиться на місяць і мріє про мене; так для любові немає розлуки!» Жалюгідні риби з холодною кров’ю, ідеальні діви вважають себе птахами; плаваючи в мутній воді штучної нервової екзальтації, вони думають, що ширяють у хмарах високих почуттів і думок. Їм чужо всі прост, щире, задушевне, жагуче; думаючи любити всі «високе й прекрасне», вони люблять тільки себе, вони й не підозрюють, що тільки тішать своє дрібне самолюбство тріскучими вертушками1 фантазії, думаючи бути жрицями любові й самовідданості. Багато хто з них не ладь би й від заміжжя й з першою нагодою раптом змінюють свої переконання й з ідеальних дів незабаром робляться найпростішими бабами; але в інших здатність обманювати себе примарами фантазії доходить до того, що вони на все життя залишаються захопленими незайманими й, таким чином, до сімдесятьох років зберігають здатність до сантиментальной екзальтації, до нервового ідеалізму. Найкращі із цього роду жінок рано або пізно образумливаются; але колишній їхній помилковий напрямок назавжди робиться чорним демоном їхнього життя й, подібно залишкам погано залікованої хвороби, отруює їхній спокій і счастие. Ужаснее всіх інших ті з ідеальних дів, які не тільки не цураються шлюбу, але в шлюбі із предметом любові своєї бачать вище земне блаженство: при обмеженості розуму, при відсутності всякого морального розвитку й при зіпсованості фантазії вони створюють свій ідеал шлюбного счастия, — і коли побачать неможливість здійснення їхнього безглуздого ідеалу, то зганяють на чоловіках гіркота свого розчарування

Ідеальними дівами всіх пологів бувають по більшій частині дівиці, яких розвиток був наданий їм же самим. І як винити їх у тім, що замість живих істот з них виходять моральні виродки? Навколишня їхня позитивна дійсність справді дуже пішла, і ними мимоволі опановує непереборне переконання, що добре тільки те, що не схоже, що діаметрально протилежно цієї дійсності. А тим часом самобутнє, не на ґрунті дійсності, не в сфері суспільства розвиток, що відбувається, завжди доводить до каліцтва. І в такий спосіб їм мають бути дві крайності: або бути вульгарними на загальний манер, бути вульгарними, як всі, або бути вульгарними оригінально. Вони обирають останнє, але думають, що із землі перестрибнули за хмари, тоді як у самому-те справі тільки перевалилися з позитивної вульгарності в мрійливу вульгарність. І що всього сумніше: між подібними нещасними створеннями бувають натури, не позбавлені щирої потреби більш-менш по-людському розумного існування й гідні кращої участи