Але серед цього миру морально увечних явищ зрідка вдаються істинно колосальні виключення, які завжди дорого платяться за свою винятковість і робляться жертвами власної своєї переваги. Натури геніальні, що не підозрюють своєї геніальності, вони безжалісно вбиваються несвідомим суспільством, як очисна жертва за його власні гріхи… Така Тетяна Пушкіна. Ви коротко знайомі з поважним сімейством Ларіних. Батько — не те, щоб уже дуже дурний, та й не зовсім розумний; не те, щоб людина, та й не звір, а щось начебто поліпа, що належить у те саме час двом царствам природи — рослинному й тварині
Він був простого й доброго пана,
И там, де порох його лежить,
Нагробний пам’ятник говорить:
Смиренний грішник, Дмитро Ларін,
Господній раб і бригадир,
Під каменем цим вкушає мир
Цей мир, що вкушається під каменем, був продовженням того ж самого миру, яким добрий пан насолоджувався при житті під татарським халатом. Бувають на світі такі люди, у житті й счастии яким смерть не робить рівно ніякої зміни. Батько Тетяни належав до числа таких щасливців. Але маменька її стояла на вищому щаблі життя, порівняно зі своїм чоловіком. До заміжжя вона обожнювала Ричардсона, не тому, щоб прочитала його, а тому, що від своєї московської кузини наслишалась про Грандисоне2. Заручена за Ларіна, вона потай зітхала про іншому. Але неї повезли до вінця, не спросившись її ради. У селі чоловіка вона спершу терзалася й рвалася, а потім звикла до свого положення й навіть стала їм задоволена, особливо з тих пор, як осягла таємницю самовладно керувати чоловіком
Вона езжала по роботах,
Солила на зиму гриби,
Вела витрати, голила чола,
Ходила в лазню по суботах
Служниць била осердясь, —
Все це чоловіка не спросясь.
Бувало, писивала кров’ю
Вона в альбоми ніжних дівши,
Кликала Полінию Параску
И говорила співучо;
Корсет носила дуже вузький,
И росіянин Н, як N французький,
Вимовляти вміла внос.
Але незабаром усе перевелося:
Корсет, альбом, князівну Полину,
Віршиків чутливих зошит
Вона забула; стала кликати
Акулькой колишню Селіну
И обновила нарешті
На ваті шлафор і чепець
Словом, Ларіни жили чудово, як живуть на цьому світлі цілі мільйони людей. Одноманітність сімейного їхнього життя порушувалося гістьми:
Надвечір іноді сходилася
Сусідів добра сім’я,
Нецеремонні друзі,
И потужити й позлословити,
И посміятися який очем.
………………………………………/p>
Їхня розмова розсудливий
Про косовицю, про провину,
Про псарню, про свою рідню,
Звичайно, не блищав ні почуттям,
Ні поетичним вогнем,
Ні остротою, ні розумом,
Ні гуртожитку мистецтвом;
Але розмова їхніх милих дружин
Ще був менш розумний
И от коло людей, серед яких народилася й виросла Тетяна! Правда, отут були дві істоти, що різко відділялися від цього кола — сестра Тетяни Ольга й наречений останньої Ленский. Але й не цим істотам було зрозуміти Тетяну. Вона любила їх просто, сама не знаючи за що, частию по звичці, частию тому, що вони ще не були вульгарні; але вона не відкривала їм внутрішнього миру душі своєї; якесь темне, інстинктивне почуття говорило їй, що вони — люди інший світу, що вони не зрозуміють неї. І дійсно, поетичний Ленский далеко не підозрював, що таке Тетяна: така жінка була не по його захопленій натурі й могла йому здаватися скоріше странною й холодною, ніж поетическою. Ольга ще менш Ленского могла зрозуміти Тетяну. Ольга — істота простої, безпосереднє, котре ніколи ні про що не міркувало, ні про що не запитувало, якому все було ясно й зрозуміло по звичці і яке все залежало від звички. Вона дуже плакала про смерть Ленского, але незабаром утішилася, вийшла за улана й із граціозної й милої дівчинки зробилася дюжинною баринею, повторивши собою свою маменьку з невеликими змінами, яких вимагали час. Нo зовсім не так легко визначити характер Тетяни. Натура Тетяни не многосложна, але глибока й сильна. У Тетяні немає цих хворобливих протиріч, якими страждають занадто складні натури; Тетяна створена начебто вся з одного цільного шматка, без усяких прироблень і домішок. Все життя її перейняте тою цілісністю, тією єдністю, що у світі мистецтва становить найвище достоїнство художнього твору. Жагуче закохана, проста сільська дівчина, потім світська дама — Тетяна у всіх положеннях свого життя завжди та сама; портрет її в дитинстві, так майстерно написаний поетом, згодом є тільки розвиненим, але не изменившимся.
Дика, сумна, мовчазна,
Як лань лісова боязка,
Вона в сім’ї своєї рідний
Здавалася дівчинкою чужий
Вона милуватися не вміла
До батька, ні до матері своєї;
Дитя сама, у юрбі дітей
Грати й стрибати не хотіла,
И часто цілий день одна
Сиділа мовчачи у вікна
Замисленість була її подругою з колискових днів, прикрашаючи одноманітність її життя; пальці Тетяни не знали голки, і навіть дитиною вона не любила ляльок, і їй далекі були дитячі витівки; їй був нудний і шум і дзвінкий сміх дитячих ігор, їй більше подобалися страшні оповідання в зимовий вечір. І тому вона незабаром пристрастилася до романів, і романи поглинули все життя її.
Вона любила на балконі
Попереджати зорі схід
Коли на блідому небокраї
Зірок зникає хоровод,
И тихо край землі світлішає,
И, вісник ранку, вітер віє,
И сходить поступово день
Узимку, коли нічна тінь
Полмиром частці володіє,
И частці в дозвільній тиші,
При затуманеному місяці,
Схід ледачий почиває,
У звичну годину пробуджена,
Вставала при свічах вона
Отже, літні ночі присвячувалися мрійності, зимові — читанню романів, — і це серед миру, що мав розсудливу звичку голосно хропти в цей час! Яке протиріччя між Татьяною й навколишнім її миром! Тетяна — це рідка, прекрасна квітка, що випадково виросла в розпадині дикої скелі
Незнаний у траві глухий
Ні метеликами, ні бджолою
Ці два вірші, сказані Пушкіним про Ольгу, набагато більше йдуть до Тетяни. Які метелики, які бджоли могли знати цю квітку або пленяться їм? Хіба потворні ґедзі, ґедзі й жуки, начебто панів Пихтина, Буянова, Петушкова3 і тому подібних? Так, така жінка, як Тетяна, може зачаровувати тільки людей, що коштують на двох крайніх щаблях морального миру, або таких, які були б урівень із її натурою і яких так мало на світі, або людей зовсім вульгарних, котрих так багато на світі. Цим останнім Тетяна могла подобатися особою, деревенскою свіжістю й здоров’ям, навіть дикістю свого характеру, у якій вони могли бачити лагідність, послушливость і сумирність у відношенні до майбутнього чоловіка — якості, дорогоцінні для їх грубої животности, не говорячи вже про розрахунки на придане, на споріднення й т.п. Варті ж у середині між цими двома розрядами людей усього менш могли оцінити Тетяну. Потрібно сказати, що всі ці серединні суті, що займають місце між вищими натурами й чернию людства, ці таланти, що служать зв’язком геніальності з толпою, по більшій частині — всі люди «ідеальні», під стать ідеальним дівам, про які ми говорили вище. Ці ідеалісти думають про себе, що вони виконані страстей, почуттів, високих прагнень, але, по суті, вся справа полягає в тім, що в них фантазія розвинена на рахунок всіх інших здатностей, переважно розуму. У них є почуття, але ще більше сантиментальности й ще більше полювання й здатності спостерігати свої відчуття й вічно тлумачити про їх. У них є й розум, але не свій, а вичитаний, книжковий, і тому в їхньому розумі часто буває багато блиску, але ніколи не буває дельности. Головне ж, що всього гірше в них, що становить їх саму слабку сторону, їх ахиллесовскую пятку, — це те, що в них немає страстей, за винятком тільки самолюбства, і те дрібного, котре обмежується в них тим, що вони бездіяльно й безплідно занурені в споглядання своїх внутрішніх достоїнств. Натури теплі, але так само не холодні, як і не гарячі, вони дійсно володіють жалкою здатністю спалахувати на мінуту від усього й ні від чого. Тому вони тільки й тлумачать, що про свої полум’яні почуття, про вогонь, що пожирає їх душу, про страсті, обуревающих їхнє серце, не підозрюючи, що все це дійсно бура, але тільки не на море, а в склянці води. І немає людей, які б менш їх здатні були оцінити щире почуття, підняти щиру пристрасть, розгадати людини глибоко почуває, непідроблено жагучого. Такі люди не зрозуміли б Тетяни: вони вирішили б усе в голос, що якщо вона не дурка вульгарна, те дуже дивна істота й що, у всякому разі, вона холодна, як лід, позбавлена почуття й нездатна до пристрасті. І як же інакше? Тетяна мовчазна, дика, нічим не захоплюється; нічому не радується, ні від чого не приходить у захват, до всього байдужа, ні до кого не милується, ні з ким не дружится, нікого не любить, не почуває потреби перелити в іншого свою душу, таємниці свого серця, а головне — не говорить ні про почуття взагалі, ні про своїх власні особливо…