Твір по літературі: У чому для мцири сенс життя На жаль! — за кілька мінут Між крутих і темних скель Де я в хлоп’яцтві грав, Я б рай і вічність проміняв… М. Лермонтов Михайло Юрійович Лермонтов замолоду віддає данина романтизму, створюючи у своїх добутках образи стійких і сміливих, рішучих і непохитних бійців. По більшій частині вони гинуть, але не змінюють собі, своєму ідеалу Я знав однієї лише думи влада, Одну, але полум’яну пристрасть Вона мрії мої кликала Від келій задушливих і молитов У той дивовижний мир тривог і битв, Де в хмарах ховаються скелі, Де люди вільні, як орли Я ату пристрасть у тьмі нічний Вигодував слізьми й тугою Такий герой поеми «Мцирі». Він мріє вирватися з монастиря, що сприймає як в’язницю. Життя для Мцирі — це боротьба, а не спокійне сите існування вдалині від тягот і тривог.
Розміряний і спокійний побут монастиря не вбив у герої мрію вирватися на волю, потрапити у звичну з дитинства обстановку полубивуачной життя. Мцирі — дитя природи, він прекрасно розуміє її звуки, почуває свій кревний зв’язок з навколишнім світом волі й краси Навкруги мене цвів божий сад; И знову я до землі припав И знову вслухуватися став До чарівних, дивних голосів; Вони шепотілися по кущах, Начебто мовлення свою вели Про таємниці неба й землі Але сильніше любові до природи, до жінки звучить у Мцирі спрага знайти загублену батьківщину. Він готовий терпіти Будь-які позбавлення заради заповітної мети: У знайомій саклі вогник Те тріпотів, то знову гаснув: Хотілося мені… але я туди Зійти не сміливий.
Я ціль одну — Пройти в рідну країну- Мав у душі й переміг Страданье голоду як міг Не провина, а лихо героя, що не призначено йому вирватися на батьківщину, здійснити свою заповітну мрію, викохану «слізьми й тугою». Герой розуміє, що на ньому «печатка свою в’язниця залишила…» Так і нема чого жити, якщо не вирватися на волю. У монастирі-в’язниці Мцирі більше не може й не хоче перебувати, віддаючи перевагу смерті животінню. Але вмираючи, герой хоче бачити свою далеку, недосяжну батьківщину. Умирає тіло, але не зломлений дух Там покласти вели мене.» Звідти видний і Кавказ! Бути може, він зі своїх висот Привіт прощальний мені надішле, Стану думати я, що друг Брат, схилившись треба мною що Напівголосно співає мені про милу країну…