У чому некрасов бачить свій борг перед народом і якими завданнями ставить перед мистецтвом свого часу

Твір по літературі: У чому некрасов бачить свій борг перед народом і якими завданнями ставить перед мистецтвом свого часу Довгий час у Н. А. Некрасові бачили суспільного діяча, але не поета. Його вважали співаком революційної боротьби, але нерідко йому відмовляли в поетичному таланті. Цінували цивільний пафос Некрасова, але не силу його поетичного слова, красу образотворчих засобів, новаторство в тематиці поезії… Тим часом Некрасов став першим поетом, «ліру посвятившим народу своєму», проникнувшимся народним духом. Що творив «в ім’я народу й для народу», Некрасов надихався бажанням виразити у своїх віршах поетичність народної душі, широту російського національного характеру й у той же час «горя реченьку бездонну» селянського життя. Його Муза не «небесна богиня, у вінці із зірок», що умиротворяє й заспокоює, подібна до Музи Фета — поета «чистого мистецтва», — воспевающего красу й гармонію.

«Бліда, у крові, батогом висічена», муза Некрасова — «сумна супутниця сумних бідняків, породжених для праць, страданья й оковів». Проведшая поета «чрез безодні темні Насильства й Зла, Праці й Голоду», вона «благословила возвестить про їх». Некрасов бачив своє покликання, своє вище призначення в тім, щоб оспівати народні страждання, показати не поетизированную, не романтизовану селянське життя, а життя з усіма її тяготами й негодами, «збудити вниманье сильних миру» до народних нещасть. Над ним «рано обважніли узи <…> неласкавої й нелюбимої музи», «сестри народу», що надихає поета «служити йому, оплакувати його доля». У вірші «Елегія» Некрасов затверджує, що тема страждань народу не старіє, поки селяни «тягнуться в убогості, покорствуя бичам…», і нічому гідніше служити не могла б його ліра: трагізм, гіркота й розпач селянських доль поет втілює у своїх добутках, де «що ні людин — те мученик, що ні життя — те трагедія»… Звичайно, Некрасов розумів, що «блаженно лише незлобивого поета», але «немає пощади долі тому, чий шляхетний геній став викривачем юрби», пороків суспільства. Показуючи непривабливі сторони життя, уводячи у свої добутки образи бурлак, яких здолала непосильна робота, голод і нестаток, жінок, «відцвілих від роботи й чорної й важкої», «змучених у неволі», «рано пізнали праця» селянських дітей, вона прирікав себе на «тернистий шлях», непонятость і отвергнутость, викликаючи на себе «дикі лементи озлобленья».

«Питая ненавистю груди», ненавистю до застарілому, що изжили себе суспільно-політичному ладу Росії, «країни рабів і панів», несправедливому, жорстокому суспільству, що нещадно ставиться до людей з народу, що обрекали їх на животіння, Некрасов «проповідував любов ворожим словом отрицанья». Він «любив ненавидячи» і повинен був «ловити звуки одобренья» у гнівному протесті, в обуренні, викликаному його віршами. Однак у добутку «Поет і громадянин» Некрасов затверджує, що щирий поет, кому «важкий жереб випав», але «частки кращої він не просить». «Підкоряючи свій геній почуттю всепоглинаючої любові», живучи «для блага ближнього», він готовий, як свої, носити на тілі «всі виразки батьківщини своєї», творити, не вимагаючи схвалення юрби, нагород, преклоніння перед ним. «Поетом можеш ти не бути, але громадянином бути зобов’язаний» — так формулює Некрасов вище призначення поета, бачачи його в служінні народу, суспільної діяльності. «У кому почуття боргу не охолонуло, хто серцем непідкупно прямий, у кому дарованье, влучність, сила, тому тепер не повинне спати…» На думку Некрасова, поет повинен бути «гідним сином батьківщини», віддавати всі свої сили, «підкоряти свій геній», бути до кінця відданим цивільному служінню, «іти у вогонь за честь вітчизни, за убежденье, за любов». Він призиває навіть «гинути».

Бездоганна суспільна діяльність сполучена в Некрасова з жертовністю, готовністю віддати життя на благо батьківщини Оспівуючи суспільне служіння, Некрасов відтворить образ ідеального громадянина, борця за народне щастя, у циклі віршів, присвячених його сучасникам, які захоплювали поета. Так, наприклад, Бєлінського, «у кому помисли прекрасні кипіли», «хто чесно йшов до однієї високої мети, упорствуя, хвилюючись і поспішаючи», Некрасов уважав ідеалом суспільного діяча, «у жорстоке століття восславившего волю», «милість до занепалих» що призивали. Саме Бєлінський «гуманно мислити вчив», «ледь ль перший згадав про народ…». Захоплюється Некрасов і Добролюбовим, щирим демократом, революціонером, «суворим, що вмів розуму страсті підкорити». Він представляється Некрасову самовідданим патріотом, як жінку, що любила батьківщину, свої праці, надії, помишленья їй що посвятили.

Добролюбов своїм прикладом учив жити на благо суспільства, «жити для слави, для волі», але «найбільше вчив він умирати», що бачилося Некрасову вищим проявом відданості цивільній справі Так, основним завданням мистецтва Некрасов уважало служіння суспільним ідеалам, а життя й творча діяльність на благо народу — вищою місією поета, кому понад даний особливий дарунок, «віщі зіниці», «вугілля замість серця», «жало мудре змії», щоб «дієсловом палити серця людей», змушувати їх пам’ятати про нещастя народу, про виразки й пороки суспільства, надихати людей на суспільну діяльність, на боротьбу проти несправедливостей Некрасова нерідко обвинувачували в тім, що він «наступив на горло власній пісні», зрадив свою ліру, свій талант. Він і сам говорив, що «йому боротьба заважала бути поетом», однак «немає у світі прочней, пречервоній сполучника», ніж сполучник народу й музи Некрасова. Воспевший «частку народну», він не тільки став новатором, розширивши тематику поезії, увівши нові жанри, не тільки привніс свої особливі образотворчі засоби, але й присвятив свій геній народу, підняв селянські образи до високого художнього ступеня