Головним результатом публікації « Білої гвардії » для Булгакова стало те, що на роман звернув увагу МХАТ, гостро нуждавшийся в сучасному репертуарі. У квітні 1925 р. режисер Мхата Вершилов запропонував Булгакову написати на основі «Білої гвардії» п’єсу. Булгаков охоче погодився. Поступово в ході роботи над п’єсою (яка в остаточному варіанті одержала назву «Дні Турбиних») він досить сильно відійшов від сюжету роману й забрав багатьох героїв. У результаті дія стала динамичнее, а головна ідея — трагедія особистості, що потрапила в жорстоке горно революції — виступила різкіше й рельефнее. «Дні Турбиних» відразу були замічені й мали небувалий успіх — уже в першому сезоні Мхата 1926/1927 р. п’єса ставилася більше 100 разів. У жовтні того ж 1926 р. театр Вахтангова поставив іншу п’єсу Булгакова «Зойкина квартира» — трагічну буфонаду про непмановских ділків. Вона була добре прийнята глядачем і з успіхом ішла протягом двох років. В 1928 р. Московський камерний театр поставив «Багряний острів» — їдку сатиру на Главрепертком, що виконував у ті роки роль радянської театральної цензури. Взагалі, 1928-1929 р. стали коротким періодом відносного процвітання для Булгакова
Хмари над головою Михайла Булгакова
Але наприкінці 1920-х років, з жорсткістю радянського режиму, над головою Булгакова почали згущатися хмари. У жовтні 1928 р. в «Звістках» з’явилася стаття із закликом «ударити по булгаковщине». Гострій критиці піддалася нова п’єса Булгакова «Біг» (також присвячена білому руху), що вже почали репетирувати артисти Мхата. 2 лютого 1929 р. своє слово стосовно «Бігу» висловив Сталін. Відповідаючи драматургові Білль-Білоцерківському, генсек розцінив «Біг» як «прояв спроби викликати жалість, якщо не симпатію, до деяких шарів антирадянської емигрантщини» і тим самим «виправдати або напіввиправдати білогвардійська справа». Після такого відкликання доля п’єси була вирішена. Заборона «Перегони» мало фатальні наслідки й для інших булгаковських п’єс — всі вони в березні 1929 р. були зняті з репертуару за рішенням Главреперткома, а Булгаков залишився зовсім без засобів до існування. У серпні він писав братові Миколі, що перебував у Парижу: «В 1929 році відбулося моє письменницьке знищення… Навколо мене вже повзе змійкою слух про те, що я приречений у всіх змістах…»
У цей важкий момент Булгаков почав роботу над своїми кращими утворами: над п’єсою «Мольер», над «Театральним романом» і над головним утвором свого життя — романом «Майстер і Маргарита». «Мольер» — це трагічний добуток, присвячений вічному питанню взаємини Художника й Влади. Героя п’єси, знаменитого французького драматурга Мольера, труять із усіх боків, і лише король Людовик XIV захищає його від злісної палацової камарильї. У цій колізії бачили явне звертання Булгакова до Сталіна. Але генсек не побажав заступатися за драматурга. У березні 1930 р. Главрепертком заборонив «Мольера». У розпачі 28 березня Булгаков пише лист радянському уряду. У цьому знаменитому посланні він відверто оголосив, що ніколи не зможе стати лояльним комуністичним письменником, тому що, по-перше, головним у своїй творчості він уважає «боротьбу із цензурою, яка б вона не була й при якій би владі не існувала», по-друге, він сатирик, а при теперішнім положенні речей «усякий сатирик у СРСР зазіхає на радянський лад», нарешті, він за духом містичний письменник, пише «чорними містичними фарбами» і не може ставитися до «революційного процесу», що відбуває в країні, інакше, як з «глибоким скептицизмом». У зв’язку із цим Булгаков просив або відпустити його за кордон або дати роботу режисера в Художньому театрі. Лист був розмножений і відправлене по семи адресах: Сталіну, Молотову, Кагановичу, Калініну, Ягоді, Бубнову й Кону. Відповідь на нього виявився несподіваний. 18 квітня на квартиру Булгакову раптово подзвонив сам Сталін. Після обміну вітаннями генсек сказав: «Ми ваш лист одержали. Читали з товаришами. Ви будете по ньому сприятлива відповідь мати… А може бути, правда — ви проситеся за кордон? Що, ми вам дуже набридли?» Булгаков відповідав, що багато думав про це останнім часом, але не впевнений — чи може російський письменник жити поза батьківщиною. «Ви праві, — погодився Сталін. — Я теж так думаю. Ви де хочете працювати? У Художньому театрі?» Булгаков сказав, що хотів би, але йому відмовили. «А ви подайте заяву туди, — порадив Сталін. — Мені здається, що вони погодяться». І дійсно, через півгодини після цієї пам’ятної розмови Булгакову подзвонили з Художнього театру й запросили на роботу асистентом режисера