Російська народна казка Дурний вовк Жив був вовк, старий престарий. Зуби в нього приломались, ока погано бачать. Важко стало жити старому: хоч лягай так помирай.
От пішов вовк у поле шукати собі видобутку й бачить — пасеться лоша. — Лоша, лоша, я тебе знімання! — Де тобі, старому, з’їсти мене! Так у тебе й зубовто немає. — А от є зуби! — Покажи, коли не хвастаєш! Вовк і ощирився: — Дивися!
А лоша брикнуло його щосили по вискалених зубах, та й був такий Упав вовк без пам’яті. Лежав, лежав, насилу прочухався. Голод не тітка, побрів він далі. Іде лісом, назустріч йому — кравець. Веселий такий кравець: пісні співає й аршином залізним помахує. Зупинився вовк посередині дороги: — Кравець, кравець, я тебе знімання! Подивився кравець на вовка: — Ну, що ж робити!
Так і бути, їли. Дай тільки смеряю тобі черево: чи влізу ще в тебе те. — Міряй, — говорить вовк, — так скоріше, а те дуже їсти хочу Кравець зайшов позаду, схопив вовка за хвіст, намотав його на руку й давай з боків аршином лупити, б’є так присуджує: — Аршин уздовж, аршин поперек! Аршин уздовж, аршин поперек! Рвався, рвався вовк, полхвоста відірвав, насилу ноги відніс Плететься вовк так зализує рану.
Раптом бачить — пасеться на горі великий козел. — Козел, а козел! Я тебе знімання! — Ну що ж, їли, коли тобі хочеться. Тільки навіщо понапрасну зуби ламати? Ти краще стань під горою й роззяв упасти ширше, а я з гори розбіжуся — так прямо до тебе врот.
Вовк став під горою, роззявив упасти й чекає. Козел розбігся з гори й ударив вовка в чоло, той з ніг звалився. А козел і був такий.
Відлежався вовк, устав і думає: «Проковтнув я чи козла ні? Коли б я з’їв козла, черево було б полнехонько. Напевно, він мене, ледар, обдурив». Погоревал, погоревал і пішов знову шукати собі видобутку. Побачив під кущем падло, кинувся на неї й потрапив вкапкан.