Ваккенродер Вільгельм Гейнрих. Літературна енциклопедія

Ваккенродер Вільгельм Гейнрих. Літературна енциклопедія

-1798] — німецький письменник, найближчий друг Тику. Не претендуючи на обґрунтованість своїх поглядів, на створення естетической теорії, свідомо відмовляючись від побудови якої-небудь системи ідей, В. наївно, але чітко виразив у формі інтимних висловлень — сповіді, запису своїх вражень — ідеологію ранніх романтиків, ті віяння часу, до-рие означали зміну класицизму Ґете й Шиллера новим літ-им напрямком.)»Римської імперії німецьких націй» кінця XVIII століття, господарське відсталість Німеччини, у якій капіталістичні елементи були ще слабкі, змусили ідеологів бюргерства піти в царство відверненої ідеї, у мир минулого. І В. у своїх «Herze) уперше возвестил про тягу нового покоління бюргерської інтелігенції до рідної старовини, у середньовіччя, про потяг до католицизму з його пишним культом і до мистецтва, тісно пов’язаному із цим культом.)»Серцеві виливи» склали невеликі ліричні статті про мистецтво й художників і повість про невдачливого музиканта, Йосипа Берглингере, що має автобіографічне значення. У ній В. розповів про своє життя, повної поривів до творчості й сумнівів у своєму покликанні, отруєної нерозумінням навколишніх. Внутрішньо об’єднуючу книжку настрій, — це благоговіння перед мистецтвом як божественним одкровенням. Мистецтво не мислиться В. поза зв’язком з релігією взагалі й католицизмом зокрема. Сучасна В. життя не могло створити такого релігійного мистецтва.) не роз’єднаним, а пов’язаним з релігією. Вдумуючись у цю доброчинну для нього зв’язок, В. убачає в ній лише вираження загальної життєвої цілісності на основі віри. Людина перехідної епохи, що гостро почуває нестійкість і складність сучасної йому життя, В. створив собі ідеалізоване подання про середньовіччя, що нібито не знало протиріч розуму й почуття, далекому сумнівів і внутрішнього розладу: строгий розподіл станового суспільства відводило кожному його місце, ставило перед кожним певну мету життя. Мистецтво входило в цю органічну цілісність як один зі складових, нею породжених і її зміцнювальних елементів. Окремі види мистецтва — поезія, музика, живопис і архітектура — також органічно зливаються у В. воєдино, в один грандіозний синтез. Синтетичне мистецтво, уперше проголошене В., стало мрією романтиків, до-рую від них успадкували близькі їм за духом художники наступних поколінь

Після смерті В. Тик видав в 1799 його «Pha), додавши до них ряд своїх статей, написаних у стилі «Фантазій». Тик зобов’язаний своєму другові й ідеєю роману «Fra) — оповідання про подорож, до-рої зробив один з учнів А. Дюрера в Рим (див. «Тик»).

Стиль В. характеризується типовими рисами раннього романтизму: піднесеністю, відсутністю образів елементарних відчуттів, фрагментарністю викладу, у якому міркування переплітається з оповіданням і описом

Яскраво виражена В. ідеалізація середньовіччя взагалі й німецького середньовіччя — зокрема, що збудила любов і інтерес до вивчення національної старовини, мала величезні наслідки в подальшій історії німецького романтизму

Вплив В. не обмежується німецькою літературою; його добутку, переведені в 1826 на російську мову, зіграли важливу роль у розвитку естетических поглядів російського «любомудрия». Авторитет В. висували російські романтики двадцятих-тридцятих років XIX в. у своїй боротьбі проти класичної теорії

Його естетических поглядів дотримувалися Шевирев і В. Ф. Одоєвський. Ідеалізація рідної старовини, настільки типова саме для німецького романтизму, лягає в основу «антизахідницького» патріотизму росіян слов’янофілів