Твір по літературі: «Вечора на хуторі біля диканьки» Не тому, що особливій примсі Данину віддаю в цьому тихому краї Просто — мені дорого все, що й людям, Усе, що мені дорого, те й співаюся А. Твардовский Творчість Миколи Васильовича Гоголя — одне із самих верхових явищ російської художньої культури минулого. Протягом двох десятиліть своєї подвижнической літературної діяльності Гоголь створив такі шедеври, які сприймаються як зразкові в росіянці й світовій літературі. Гоголь починав творчий шлях, усвідомлюючи свій високий борг перед батьківщиною, перед народом. В 18 років він писав: «Ще із самих часів минулих, із самого років майже нерозуміння, я полум’янів неугасимою ревнощами зробити життя свою нужною для блага держави, я кипів бажанням принести хоча найменшу користь». Він дуже незабаром знайшов свій шлях цивільного служіння батьківщині — шлях письменника, чиє сумне й веселе, трагічне й урочисте слово виявилося необхідним Росії Олександр Сергійович Пушкін відразу високо оцінив перший збірник письменника «Вечора на хуторі біля Диканьки»: «Вони здивували мене. От теперішня веселість, щира, невимушена, без манірності, без манірності…
Все це так незвичайно в нашій нинішній літературі, що я досі не опам’ятався…» Що ж так захопило Пушкіна в повістях Гоголя, що ввійшли в перший збірник? Розглянемо докладно одну з них, «Ніч перед різдвом». Зі сторінок повести Гоголя ступнула теперішні народності, не лубочна, не підробка, а живі люди з їхніми сумами й радостями, тривогами й надіями. І звичайно ж гумор письменника. Він буквально пронизує тканину повести. З якою тонкою іронією описана причина особою «нелюбові» чорта до коваля Вакулі. Коваль слил за гарного художника, він зобразив «Святого Петра, у день Страшного суду…
злого духу, що виганяє з пекла; переляканий чорт метався в усі сторони, передчуваючи свою загибель, а укладені колись грішники били й ганяли його батогами, завісами й всім чим не потрапив… чорт всіма силами намагався заважати ковалеві… але робота була кінчена, дошка внесена в церкву й вправлена в стіну притвору, і з тої пори рис заприсяг мстити ковалеві». Як добірно загорнена інтрига! У повісті Гоголя «Ніч перед різдвом» достаток усяких «волшебств», але вони так оригінально вплітаються в реальні події, що читач мимоволі сприймає їх як належне. У цю чарівну ніч повинні відбуватися чудеса, ми їх чекаємо, і вони відбуваються: Солоха збирає зірки з неба, чорт краде місяць — єдине висвітлення в Диканьці; Вакула дістає черевички, які носила цариця. Вигадка й реальність так органічно переплітаються в повісті, що читач уже перестає зауважувати границю між ними.
Він просто насолоджується читанням. Гоголь — великий майстер слова. Народне мовлення ступнуло на сторінки його добутку, зробивши його самобутнім, неповторним: » -що за диявол! Дивися! Дивися, Панас!.. — Що?
— вимовив кум і підняв свою голову також нагору. — Що за прірву! Справді немає місяця — Те-Те що ні,- говорить Чуб…» Крім усього сказаного повість цікава народним духом. Читачеві незвичайно цікаво знайомитися з національними особливостями побуту, фольклору, вірувань українців. Гоголь відверто любується своїми персонажами: Чубом і кумою — з легкою іронією, Вакулою — з неприхованим замилуванням. Коваль залучає своєю силою й відкритістю, вірністю любові, заради якої він готовий на будь-які випробування. Щиро й поетично говорить Вакула Оксані про свою любов: «- …
ти в мене мати, і батько, і все, що не є дорогого на світі. Якщо б мене призвав цар і сказав: „кузнец Вакула, проси в мене всього, що не є кращого в моєму царстві, усе віддам тобі». „не хочу,- сказав би я паную,- дай мені краще мою Оксану!»» Оксана не тільки примхлива красуня, але здатна на більшу й віддану любов. Думаючи, що вона навік втратила Вакулу, Оксана искренно вболіває про юнака: «А навряд чи в іншому місці де найдеться такий молодець, як коваль!
Він же так любив її! Він долее всіх виносив її капризи!.. І вся горіла; і до ранку закохалася по вуха в коваля». Щаслива розв’язка ще більше наближає повість до казки. Гоголь створює дивний синтез казкових персонажів, чарівної погані й реально існуючих героїв. Цікаві картинки побуту, деталь українського національного костюма. Повість приваблива як дітям, так і дорослим.
Кожний знаходить у ній «свої сторінки».