«Великий перелом» і його зображення в романі М. Шолохова «Піднята цілина»
Один з вирішальних рубежів в історії нашої Батьківщини, так зване «соціалістичне перетворення села» початок 30-х років становить зміст роману М. Шолохова «Піднята цілина» Долю колективізації вирішував середняк. Збаламучені пропагандою, бідняки охоче йшли в колгосп, бачачи в ньому свій порятунок
Середняки коливалися, за них боролися комуністи й сільський актив. Шлях трудового селянина до нового життя був шляхом запеклої класової боротьби, відкритого насильства, ламанням доль, життів, традиційного побуту. Найбідніше селянство, в основному підтримувало політикові Радянської влади, а в душі середняка відбувалася внутрішня боротьба: прагнення до нового життя боролося з почуттям власності. Саме ця внутрішня боротьба, «Великий перелом» у свідомості й способі мислення середняка, відображається в одному з персонажів — Кіндраті Майданникове. Характер Майданникова показаний не тільки в сутичці із супротивниками колгоспного ладу, але й у тій внутрішній боротьбі, що веде він з «подлюкой жалістю до свого добра» Портрет Майданникова створюють нечисленні деталі: Кіндрат, «невисокий, у сірому зипуне, козак», на голові в нього «вицвіла будьонівка». Збираючись виступити на загальхутірських зборах, «Майданников дістав засалену записну книжонку, квапливо став шукати покреслені карлючками сторінки».
Говорить Майданников про безпросвітне життя середняка, «тужачи очами».
Майданников болісно шукає шлях порятунку середняка від убогості, і доходить висновку, що це шлях у колгосп. Кіндрат розуміє, що «рабська» прихильність до власності заважає таким же, як він, козакам, іти по шляху нового колгоспного життя. Як «моє», нажите кров’ю й потім, буде там, у колгоспі, «загальним»? Свідомість Майданникова заходить у суперечність із його звичками, почуттями. Спостерігаючи за переживаннями Кіндрата, ми можемо представити, що відбувалося в душах селян у роки колективізації. Майданников веде свою худобу в колгосп, він упорався зі своїм завданням, але конфлікт не скінчився
Кіндрат погнав худобину кречке.
«Напоїв. Бики повернули було додому, але Кіндрат із затаєної на серце злістю, наезжая конем, перепинив їм дорогу, направив до сільради». Думки Майданникова, як крижини під час льодоходу, напливаютдругна друга, вертяться навколо одного: «Як буде в колгоспі? Чи всякий відчує, зрозуміє так, як зрозумів він, що шлях туди єдиний, що це неминуче? Що як ні шкода вести й кинути на загальні руки худорбу, що виросла разом з дітьми на земляній підлозі хати, а треба вести. І подлюку-жалість цю до свого добра треба давити, не давати їй ходу до серця».
Усього один місяць пройшов з тих пор, як Кіндрат записався в колгосп, а які значні зміни відбулися в його житті й свідомості. Кіндрат охоче брав участь у розкуркулюванні, сумлінно ставиться до своїх обов’язків по роботі. З долею колгоспу тепер накрепко зв’язана доля Майданникова, справи колгоспні поступово стають і його особистими справами, а от по ночах як і раніше погано йому спиться, жалість до свого добра ще не вмерла в душі Кіндрата. Правда, раніше Майданников думав тільки про себе, про свою сім’ю, а тепер роздумує про долю пригноблених усього миру. Роздуму Майданникова показують, як міняється свідомість людини, як учорашній середняк стає колгоспником, як починає усвідомлювати він особисту відповідальність за долю своєї великої Батьківщини, першої у світі з величезними труднощами прокладивающей людству шлях до казавшемуся тоді, зовсім недалекого світлого майбутнього комунізму. Боротьба за нове життя жадають від Майданникова напруги всіх духовних сил. Саме важке для нього перебороти звички власника, перемогти любов до своєму з такою працею нажитому добру. Удень, коли Кіндрат зайнятий у колгоспі, він забувається в роботі. Удома ж, особливо по ночах, не дає йому спати»проклята жаль». Болісні нічні думи в самий важкий, поворотний момент життя мимоволі переносять його в минуле, змушують згадати весь його життєвий шлях. Стежачи за думками Майданникова, ми бачимо, що так само, як одноособове господарювання виховало в ньому власника, народжувало звички, від яких «холодить серце тугою й нудьгою», так і колективна праця змушує Кіндрата думати про справи колгоспних, хвилюватися за них. «Ох важко! І навіщо зараз птаха зводити? » Думаючи про власний нестаток, «Кіндрат думає про нестаток, яку терпить країна, що будує п’ятирічку,, і стискає під ряднинкою кулаки, з ненавистю подумки говорить тим робітником Заходу, які не за комуністів: «Продали ви нас за гарне жалування від своїх хазяїв! Проміняли ви нас, братушки, на сите життя! Алі ви не бачите через границю, як нам важко піднімати господарство? » Так зовсім природно проходить перед нами все життя Майданникова, зображується поворот його свідомості; показується, як виривається Кіндрат з миру свого минулого життя й розчиняється своєю свідомістю в новому й незвичному йому колективному укладі життя. На виробничій нараді Майданников з недовірою ставиться до господарської діяльності Острівного, цікавиться нормами виробітку, обліку й оплати. Сумлінно працюючи, він вимагає того ж і від інших колгоспників. «Нехай усякий одержує стільки, скільки заробляє, «-так порушує питання Кіндрат. Важливо відзначити, що Майданников тягнеться до знання, прагне зрозуміти й практично використовувати все нове в агрономії. Коли Яків Лукич розповідав, як треба «сіяти по науці», Кіндрат слухав його «жадібно, з відкритим ротом, задаючи питання, вникаючи в усі подробиці». Вчасно «жіночого бунту» Кіндрат уже настільки зарекомендував себе в колгоспі, що саме йому довірив Давидов ключі від комор і послав за допомогою в бригаду. Майданников не тільки добре працює, але й прагне підтягти відстаючих, бореться з ледарями, організує найбільше рентабельно працю бригади, чого саме не зміг зробити сам бригадир. Правильним розміщенням робочої сили, організацією обліку вироблення кожного колгоспника Кіндрат практично розв’язує питання, їм же поставлений на виробничій нараді перед початком посівної. На оранці Кіндрат викриває»кулацкого агента» Атамангукова, що намагається деморалізувати бригаду й свою несумлінну роботу вредящего колгоспу. Кіндрат Майданников дорожить авторитетом керівника колгоспу. Автор показує, як формувалося нове відношення до праці, складався характер «колективного» людини. Кіндрат, за словами Давидова, «самий фактичний ударник». Праця Майданникова — творчий, тому й працює він із захопленням, усвідомлюючи себе й подібних собі трудівників «заголовною фігурою в Радянській державі». Кіндрат готовий «воювати за Радянську владу», готовий у колгоспі працювати «на совість», але від речення Нагульнова вступити в Комуністичну партію відмовляється. » Раз я ищо не отрешился від власності, виходить, мені й у партії не дозволяє совість бути, «- із тремтінням у голосі говорить він Макарові. Це визнання Кіндрата з особою силою підкреслює його правдивість, щиросердечну чистоту й зайвий раз переконує в тім, що Майданников переможе в собі залишки власницького почуття, вступить у партію й буде справжнім комуністом. Самовіддано працюючи в колгоспі, він остаточно виліковує від»прихильності до власних бикі
в» і вступає впартию.
Не хто інший, як Кіндрат Майданников поміняє вбитого ворожою кулею Давидова на пості голови гремяченского колгоспу. Тут у колгоспі, у колективній праці Кіндрат стає новою людиною. «Великий перелом» свершился.