Верцман И. Е.: Руссо Жан-Жак (Літературна енциклопедія)

Верцман И. Е.: Руссо Жан-Жак (Літературна енциклопедія)

-1778] — французький письменник, один з найбільших мислителів XVIII в. Народився в Женеві. Син годинного майстра. Пройшов повну позбавлень життя, випробував на собі всю вагу дворянської пихи й беззаконня, ненависть буржуазного парламенту Парижа, католицьких і протестантських попів, женевської кальвіністської буржуазії. Хлопчиком був відданий у навчання до нотаріуса, потім граверові. В 1728 покинув своє рідне місто. Був лакеєм в одному аристократичному будинку в Туріні, учителем музики в Лозанні й Невшателе (1730), в 1740 надійшов домашнім наставником у сім’ю Мабли (Ліон). В Аннеси зустрівся з г-жой де Варан, що зіграв значну роль у житті письменника. В 1742 приїхав у Париж, увійшов у чи-тие й музичні кола, зблизився з Мариво, Фонтенелем, Диро; зайняв місце секретаря в графа Монтегю, французького посланника у Венеції, але посварився з ним і повернувся у Францію (1774).)- служницею готелю. Був секретарем у багатого відкупника, переписувачем нот. Коли вийшов у світло «емиль» (1762), паризький парламент обрушився на автора, обвинувачуючи його у вільнодумстві й «аморальності». Роман був присуджений до спалення рукою ката, а Р. — до висновку в темницю. Р. біг у Швейцарію, але женевський уряд поставився до Р. ще більш суворо. Спаленню піддався не тільки «емиль», але й «Суспільний договір», був виданий наказ про арешт автора. Р. біг зі Швейцарії. За запрошенням Юма він переїхав в Англію. З 1770 жил у Парижу. Незважаючи на свою близькість до аристократичних кіл суспільства, Р., по характеристиці, даної йому Марксом, ніколи не втрачав «того простого морального такту, що охороняв його від усякого компромісу із владу імущими».)»Discours sur les scie). У ній Р. поставив з гостротою, що створила йому репутацію самого радикального письменника епохи Освіти (див.), питання про антагоністичний хід суспільної історії. З факту суперечливості розвитку суспільства Р. зробив остаточні висновки, що прийняли яскраво політичне фарбування в іншому творі: «Discours sur lrsquo;origi), що представляє, по енгельсу, «високий зразок діалектики». Основна думка обох цих робіт, написаних у відповідь на задані Дижонской академією теми, може бути виражена наступними словами самого Р.: «З погляду поета — золото й срібло, а з погляду філософа — залізо й хліб цивілізували людей, але й погубили людський рід».)»занепаду роду людського» у моральному й фізичному змісті. Однієї з головних причин цього занепаду Р. уважає виникнення майнової й політичної нерівності, що характеризує всяке «цивілізоване» суспільство на відміну від «природних відносин», що характеризують варварські народи. Р. був кровно пов’язаний з демократичним селянським рухом, тому його критика аристократическо-буржуазної цивілізації носила дуже різкий характер і піднімалася в ряді моментів до глибоких діалектичних прозрінь. Але обмеженість цього руху при всій його антифеодальній спрямованості позначалася в тім, що воно слабко виражало боротьбу з буржуазією як з експлоататорским класом і тим самим сприяло тільки переходу політичної влади з рук феодальних класів у руки буржуазії. Тому й Р., що політично формулював завдання широких демократичних шарів третього стану, виразив «у вигляді загальнолюдської вимоги» тільки «буржуазну сторону рівності» (енгельс). У цьому позначилася незрілість демократичного руху епохи, що возглавлялись тоді ще революційною буржуазією й буржуазною політичною програмою, що вміщався в рамках. У цій же незрілості ховається й глибока причина тих протиріч у світогляді самого Р., до-рие роблять його одночасно й більше радикальним і більше реакційним мислителем серед основних представників Освіти: Вольтера, Дідро, Гольбаха й Гельвеция.)»Lettre aacute; drsquo;Alambert sur les spectacles» (Лист до Дrsquo;Аламберу про видовища, 1758). В «Листі» Р. доводить неспроможність мистецтва як засобу морального вдосконалювання особистості, виходячи з того, що воно перебуває в нерозривному зв’язку з матеріальним благополуччям панівних класів і навіть розкішшю, що виростає на основі прогресуючої цивілізації. Р., з одного боку, критикує дріб’язковий і розважливий практицизм буржуазного, по його вираженню, «ділового суспільства», що придушує всі потреби індивідуальності, у тому числі й естетические, з інший, — засуджує з ненависті до цивілізації її необхідний елемент — мистецтво. Тим самим у знаменитій суперечці з Дrsquo;Аламбером про театр він прийняв на себе захист ригоризму женевської буржуазії, незважаючи на все її святенництво. Взагалі, будучи більше радикальним у соціальній критиці, Р. у своїй загальній негативній оцінці цивілізації ставав на реакційний шлях. Т