Верьовкін Г. Бабиновская дорога в книзі Даніеля Дефо
ізгоя Вверхнекамью.
Джерело: Література Освіти )»Життя, незвичайні й дивні пригоди Робинзона Крузо на незаселеному острові» Дефо вийшла в Лондоні в 1719 році. В основу оповідання була покладена історія боцмана англійського королівського флоту Олександра Селькирка, що провів на незаселеному острові чотири з половиною року. Дефо збільшив лише строк самітності, у сотальном книга майже документальна. Роман мав небачений успіх, історики літератури вважають, що за всю історію книговидання до наших днів жодна книга не мала такої популярності. Виходило видання за виданням, публіка вимагала продовження. Але тема була вичерпана, книга представляла цілком закінчене приозведение, та й не міг Дефо свого вже не молодого й великого героя, знову, посадити на незаселений острів ще на 28 років. Дефо знайшов вихід, він пише другу частину, продовження життя Робинзона — його подорож навколо світу, морем в Америку, потім на «свій» острів, де вже живуть люди, далі Океанія, Мадагаскар, Сіам, Філіппіни, Суматра й Китай. А вже з Пекіна з караваном московських купців рушив через Сибір, до Тобольська, далі Верхотурье, Бабиновская дорога, Солікамськ (звідки з’їздив у Ленву), Архангельськ і морем в Англію. Відкриємо II книгу «Робинзона Крузо». На початку червня 1704 року Робизно виїхав з Тобольська, 7 липня прибув уже у Вичегду, більше дат у книзі ні, шлях зайняв один місяць, протягом того періоду і їхали по Бабиновской дорозі, везли багато хутр і помгали бігти із Сибіру одному засланцеві
«Караван був невеликий. Він складався всього з 32 коней і верблюдів (!?). За якого пана принмали мене росіяни не знаю, тому що не запитував і про це. Місцевість виявилася самої труднопроходимой з усіх, що були на моєму шляху з Китаю. Я говорю важко прохідна, тому що ґрунт місцями був дуже низька й болотиста, а місцями дуже нерівна. Проїжджаючи по лісах цієї пустелі однак ми ледь не були пограбовані й перебиті зграєю розбійників, хто вони були — остяки або ж мисливці на соболів із Сибіру, не знаю, всі верхи, збройні луками й стрілами». На превелику силу від них відбилися. «Нарешті, переправившись через Каму, що у тих місцях служить границею між Європою й Азією, ми вступили в Європу: перше місто на європейському березі Ками називається Солікамськ, що значить «велике місто на березі Ками». ми думали побачити тут інший народ, інші звичаї, інший одяг, але помилилися: нам стояло пройти ще одну велику пустелю. Ця похмура місцевість мало чим відрізняється від монголо-татарських областей; населення, здебільшого язичеське, стояло деяким вище американських дикунів: їхнього будинку, їхні міста повні ідолів, спосіб життя самий варварський; виключення становлять тільки міста й прилеглі села, жителі яких є християнами».)»Велике місто» мали, видимо, в англійців певний зміст, у порівнянні із сибірськими острожками він здавався більшим
Всі книги Дефо мали документальну основу, звідки ж він взяв свої відомості про Солікамськ і Бабиновской дорозі?)»Дефо» 1978 року в серії «Життя чудових людей» пише, що Дефо, працюючи над своїми добутками, прочитав безліч книг по географії й подорожам. «Для всього лише декількох сторінок Дефо було потрібно, буквально, бібліотека. «Пригоди Робинзона Крузо» повні не тільки духом мандрівок. Книга ця увібрала в себе чимало інших книг, котрие перебували в Дефо під рукою. Незважаючи на деякі географічні помилки й безглуздості, в «Робинзоне Крузо» усе з наміром, все четко орієнтовано. І якщо десь Дефо помиляється, то разом з усіма своїми сучасниками».)»Сибір у романі Дефо», що вийшов в Іркутську в 1928 році. Алексєєв, володіючи декількома мовами, установив всі книги, якими користувався Дефо, знайшов у них місця й цілі цитати, що повністю збігаються з подорожжю Робинзона. Але Бабиновская дорога й Солікамськ до моменту написання «Робинзона Крузо» за кордоном були описані тільки в шляхових щоденниках російських послів у Китай в 1692-95 гг. голландців по національності Избранта Идеса й Адама Брандта. Дефо їхньої книги дістати міг без праці, з 1698 по 1712 р. вони видані були за кордоном 10 разів на голландській, німецькій, французькій і англійській мовах. На російському видавалися два рази в 1789 і 1967 р., обидва рази в сильному скороченні. Але якщо покласти поруч їхні шляхові щоденники й другу частину «Робинзона Крузо» і читати паралельно про весь шлях по Сибіру, стає ясно, що Дефо використовував посольський щоденник. «Петровский посланник Избрант Идес (як Селькирк — у першій) став прототипом героя другої частини «робинзона Крузо» на території Сибіру й Уралу, безліч збігів в описі побуту мандрівників і місцевих жителів підтверджує це», — пише Д. Урнов.
Алексєєв відзначає, що книга Дефо ширше й докладніше посольських щоденників, у ній є епізоди, відсутні в Идеса. Звідки ж Дефо їх взяв? Алексєєв книг більше не знайшов, але виявив інше. У Копенгагені, у Державній бібліотеці Данії зберігалися ніколи що не публікувалися шляхові записки невідомого військового іноземця, що в 1666 році проїхав з Москви в Сибір з 46 офіцерами. Весь шлях він описав дуже докладно: ріки, лісу, гори, і Солікамськ, і Бабиновскую дорогу. алексєєв нічого не знайшов про цю поїздку в російських джерелах, і дивується, як удалося непомітно проїхати такому великому загону іноземців. У рукописі немає ім’я автора, не ясна мета поїздки, коли і як повернулися, але все описано докладно й правильно, ясно, що писав очевидець. Можна переконатися на прикладі опису Солікамська. Їдуть із боку Москви: «Рано ранком приїхали до великої ріки Камі, переїжджали через неї целую милю, потім по землі, лісом, ще одну милю до міста Солікамська. Це кепське містечко, лежить неподалік від ріки й у підніжжя гір. Місто зовсім не укріплене, як тільки дерев’яної стакеткой, без больверка й управляється воєводою, посадженим царем. Тут гарний торг на вские життєві припаси й хліб».
Рукопис написаний по-німецькому, надійшла в бібліотеку в 1740 р. з німецького князівства Шлезвиг-Гольштейн, не вивчалася, жоден читач майже 200 років її не зажадав і, здається, не виданий. Уперше записки опубліковані (і єдиний раз) Алексєєвим російською мовою в 1936 р. у журналі «Історичний архів» через 270 років після написання. Алексєєв уважав, що до Дефо запису не мають відносини, але сам же обмовився, що щось у щоденнику невідомого нагадує «Робинзона Крузо». І для цього є підстави. Дефо вільно володів німецьким, був у Німеччині в 1680 році й саме в Шлезвиг-Гольштейне. Він відрізнявся товариськістю, легко сходився з людьми, особисто міг зустрітися з учасниками поїздки 1666 року, прочитати рукопис. Д. Урнов уважає, що хтось розповідав Дефо про життя в Сибіру. «У Тобольську вони прожили всім караваном вісім місяців. Робинзон скаржиться на холод і взагалі всі відчуття передані з виразністю й безпосередністю: видно близьке, хоча б непряме знайомство з усією сибірською обстановкою. Когось із мандрівників Дефо слухав дуже уважно. Лякаючи холодом на вулиці, Робинзон відразу хвалить теплоту хат, залишається цілком задоволений їжею. «Весь провіант, — пише він, — заготовляется влітку й добре зберігається до зими».
И ще одне джерело відомостей про Росію, сам Дефо якось обмовився: «я обертався серед московітів», деякі ранні біографи Дефо робили висновок — Дефо бував у нашій країні. Урнов пише: «не заперечуючи, що іноді автор «Робинзона Крузо» проявляє детальне знання російських міст, вдач і справ, новітні дослідники все-таки вважають, що всі ці відомості із других рук: «Московітів чимало тоді бути в Лондоні». З кимсь із них і звів знайомство Дефо.
Із книги «Екологія. Батьки. Діти»
Березники, 2000