Поставивши собі в особливу честь речення імператорської Академії наук, повідомлене Вашим превосходительством,1 у відношенні від 2 минулого лютого, розглянути перепроваджену до мене драму м. Островського «Гроза» і сказати про неї своя думка, я розташовував зробити повний, виразний, по крайньому моєму розумінню, розбір цього добутку й чекав тільки полегшення від хвороби, которою страждаю з осені.2 Але полегшення дотепер ні, і я, побоюючись без користі продовжити час, поспішаю кількома словами викласти свою думку про драму «Гроза».
Не побоюючись обвинувачення в перебільшенні, можу сказати по совісті, що подібного добутку, як драми, у нашій літературі не було. Вона безперечно займає й, імовірно, довго буде посідати перше місце по високих класичних красах. З якої би сторони вона не була взята,- з боку чи плану створення, або драматичного руху, або, нарешті, характерів, усюди відбита вона силою творчості, тонкістю спостережливості й добірністю обробки
Насамперед вона вражає сміливістю створення плану: захоплення нервової, жагучої жінки й боротьба з боргом, падіння, каяття й тяжка спокута провини,- все це виконано живейшего драматичного інтересу й ведено з надзвичайним мистецтвом і знанням серця. Поруч із цим автор створив іншу типову особу — дівчину, що падає свідомо й без боротьби, на яку тупа строгість і абсолютний деспотизм того сімейного й суспільного побуту, серед якого вона народилася й виросла, подіяли, як і очікувати треба, перекручено, тобто повели її веселим шляхом пороку, з єдиним витягнутим з даного виховання правилом: аби тільки все було шито так крите. Майстерне зіставлення цих двох головних осіб у драмі, розвиток їхніх натур, закінченість характерів,- одні давали б добутку м. Островського перше місце в драматичній літературі
Але сила таланта повела автора далі. У тій же драматичній рамі вляглася картина національного побуту й вдач із беспримерною художественною полнотою й вірністю. Усяка особа в драмі є типовий характер, вихоплений прямо із середовища народного життя, облитий яскравим колоритом поезії й художньої обробки, починаючи з багатої вдови Кабановой, у якій втілений сліпими, заповіданими переказами деспотизм, виродливе розуміння боргу й відсутність усякої людяності,- до ханжі Феклуши. Автор дав цілий, різноманітний мир живих, існуючих на кожному кроці особистостей
Мова діючих осіб у цій драмі, як і у всіх добутках м. Островського, давно всіма оцінений по достоїнству, як мова художньо вірний, узятий з дійсності, як і самі особи, имговорящие.
Не поширюючись далі в справедливих похвалах цьому високому, класичному добутку, на закінчення боргом уважаю додати, що, на мою думку, драма м. Островського, на підставі ї 9 пункту 4 Положення про нагороди графа Уварова,3 заслуговує премії, незалежно від всіх інших достоїнств, і тому, що в ній вичерпаний і розроблений багате джерело російського сучасного народного побуту
КОМЕНТАРІ
И. А. Гончарів
Іван Олександрович Гончарів ( 1812-1891) — чудовий росіянин письменник, був у той же час і тонким, глибоким критиком. Йому належать класична стаття про «Гору від розуму» «Мильон роздирань», трохи автокомментариев до власних романів. Крім публикуемого листа збирався написати більшу статтю про Островського (1874), матеріали до якої опубліковані посмертно.
Відгук про драму «Гроза» м. Островського
Уперше опубліковано: Звіт про четверте присудження нагород графа Уварова. 25 вересня 1860 року. Спб., 1860.
Друкується по виданню: Гончарів И. А. Собр. соч.: В 8 т. М., 1955. Т. 8. С. 136-137.
1 Відкликання адресоване неодмінному секретареві Академії наук К. С. Веселовскому й датовані 8 березня 1860 г.
2 У проханні про звільнення зі служби, що Гончарів подав у січні 1860 р., він указував на свою хворобу: «…хронічний ревматизм у скронях і у всій особі» (Алексєєв А. Д. Літопис життя й творчості И. А. Гончарова. М.; Л., 1960. С. 103).
3 Пункт 4 ї 9 «Положення про нагороди гр. Уварова» говорив: «Драматичні твори повинні викривати в письменнику безсумнівний літературний талант і сумлінне вивчення представленої їм епохи. По складу й ходу п’єса повинна бути створенням художнім і отже відповідати головним вимогам драматичного мистецтва й строгої критики; а тому, при присудженні нагороди, треба мати на увазі не відносне значення представлених до змагання драматичних творів, а безумовні літературні їхні достоїнства» (Звіт про друге присудження нагород графа Уварова. Спб., 1858. С. 86).