Відгук про роман Ф. Достоєвського «Ідіот». Роман Федора Михайловича Достоєвського «Ідіот» є одним з моїх улюблених добутків. Він був написаний під час довгої подорожі по Європі, тому в романі знаходить висвітлення як російський спосіб життя часів XIX століття, так і західний. Немаловажну роль у добутку також грає опис природи Швейцарії й Росії Федір Михайлович задумав написати роман про «позитивно прекрасну людину», і це була дуже складна робота, за якої Достоєвський боявся узятися, тому що «ідеал… ще далеко не виробився». Це робить роман більше цікавим.
Герой роману князь Мишкін — «князь Христос», що виріс удалині від світла й навіть що не припускає, наскільки антигуманно, егоистично й замкнуто світське суспільство. Доля князя багато в чому подібна з долею Ісуса Христа. Князь Мишкін довірливо й відкрито йде до людей, сподіваючись допомогти їм у нещастях, полегшити життя. Князь ясно бачить внутрішній мир будь-якої людини. В Епанчиних він дивиться на портрет жінки й визначає, що особа її відбиває глибоке внутрішнє страждання. Ця жінка — Настасья Пилипівна, натура глибока, жагуча, неординарна й страждаюча.
Вона принижена Тоцким, що містив її. І от тепер нею хочуть торгувати, як річчю. Однак вона знаходить у собі сили протистояти Тоцкому й навіть залякати його. Князь з’являється в той момент, коли Настасья Пилипівна, випробовуючи біль і образу від принизливих торгів, вирішує кинути всім виклик, шокує суспільство своїм поводженням Головне лихо суспільства, у яке попадає князь Мишкін, — це загальна роз’єднаність. Сполучну думку хоче внести князь. Але це йому не вдається — скоріше навпаки, бажаючи примирити людей, він роз’єднує їх своїм посередництвом і ще більше ссорит. Своєю появою герой як би підсилює боротьбу між добром і злом, що відбувається в душах людей. Настасья Пилипівна переходить від мрії про чисте й праведне життя до страждання від неможливості її здійснити. Світогляд і відношення до людей Рогожина також міняються: спочатку він братається із князем, але вже незабаром хоче його вбити, а потім знову вважає його кращим другом.
Ганя Иволгин перетворює, на мій погляд, в «правильному напрямку»: спочатку хоче женитися на Настасье Пилипівні заради грошей, потім знаходить у собі сили відмовитися від них. Незначний, жалюгідний і смішний Лебедєв раптом усвідомлює низькість свого падіння Герої роману, спілкуючись із князем Мишкіним, виявляють те високе, що колись було в кожному з них і що виявилося загубленим життям. Він намагається розбудити в них світлі почуття й допомогти їм перебороти ті негативні риси, які здавна властиві світському, та й не тільки, суспільству. Князеві Мишкіну не вдається врятувати Настасью Пилипівну, але він будить душу дівчини, що його полюбила, — Аглаї, доводить її до людяності. Лев Миколайович зміг допомогти Аглаї Епанчиной зрозуміти причину її занепокоєння, капризів і розбіжностей з родителями: це було стихійне, юне прагнення до ідеалу, осмисленню життя. Дівчина бачить у князі ідеальної людини, недарма вона читає вірш Пушкіна про бідного лицаря. Аглая не тільки читає, але й коментує: тут зображений людина, здатний мати ідеал і віддати за нього життя Мені здається зайвим говорити про актуальність цього добутку, тому що суспільство дуже мало змінилося за час, що пройшов з моменту написання цього роману.
Такі добутки допомагають людям придбати хоч малу частку тих позитивних якостей, якими володів князь Мишкін.