Відкликання на «Слово об полицю Игореве»
У Твір давньоруської літератури «Слово об полицю Игореве» розповідається про події невдалого походу проти половців 1185 року на чолі з малозначним князем Новгород-Сіверським Ігорем Святославовичем. Воно не оповідає про події Ігорового походу послідовно. Воно їх поетично оцінює й зважує. В «Слові..» говориться про ці події так, нібито вони добре відомі читачам. Воно звернено до сучасників князя Ігоря. Це гаряче мовлення патріота-народолюбца, мовлення жагуча й схвильована, поетично непослідовна, але завжди повна віри в Батьківщину.
«Слово…» глибокими коріннями пов’язане з народною культурою, народною мовою, народним світоглядом. Разом з тим у ньому знайшли втілення кращі сторони світської культури.
Мені сподобалося, що «Слово…» не будучи ні літописом, ні історичним трактатом, написано правдиво, дотримується дійсних подій. «Слово…» починається міркуваннями автора із приводу манери оповідання, відмовою від старого способу листа — Боянова. Цим він переконує читача, що перед ним — імпровізація, вільна від скутості літературними традиціями, навіть такими сильними, як Боянови, мовлення.
І дійсно, все подальше так безпосередньо й тісно пов’язане з живим усним мовленням, звучить так щиро й жагуче, що ми йому віримо.
Зв’язок «Слова об полицю Игореве» з усною народною поезією ясніше всього відчувається в межах двох її жанрів, плачів, які згадуються найчастіше в Твір:, і пісенних прославлянь — «слав». І ті й інші автор дослівно приводить у тексті, їм же він треба у своєму зображенні. Їхня емоційна протилежність дає великий діапазон почуттів і змін настроїв, які так характерні для «Слова…».
Плачі автор згадує не менш трьох разів: плач Ярославівни, плач матері Ростислава, плач дружин російських воїнів, яким упали в поході Ігоря. Два з них він приводить дослівно: плач Ярославівни й плач російських дружин.
Цікаво, що автор багаторазово відволікається від оповідання, використовуючи ліричні відступи: «Про Російська земля! Уже ти зникла за пагорбом!», «Що мені шумить, що мені дзенькає рано перед зірками?…» і т. п.
Автор «Слова…» нібито подумки треба за полком Ігоря й подумки його оплакує. Відомо, що плачі на пряму пов’язані з народною пісенною лірикою. Особливо цей зв’язок видна в плачі Ярославівни
Не менш активно, чим плачі, беруть участь в «Слові…» пісенні прославляння — слави. Зі згадування про славах, які співав Боян, «Слово об полицю Игореве» починається, а славою Ігорю, Всеволодові, Володимирові й дружині — закінчується. Її співають будинку Святославову «німці й венедици, греки й морава». Слава дзенькає в Києві. Її співають «дівиці на Дунаї». Окремі уривки з пісенних прославлянь як би звучать в «Слові…»: і там, де автор говорить про Бояне, і там, де він становить пісню на честь походу Ігоря, і там, де він проголошує заздоровницю князеві й дружині. Вони приводяться в заключній частині Твір: «Сонце світить на піднебіннях, — Ігор князь у Російській землі».
«Слово…» дуже близько коштує до плачів і пісенних прославлянь, воно близько до них за своєю формою й своїм змістом. Але в цілому, звичайно, це не плач і не слава.
Зробила гарне враження патріотичність автора, що ненавидить все половецьке (у тому числі й релігію) і самих «половців поганих». Він за росіян князів, навіть коли вони неправі, але вважає, що князь повинен прагнути до централізації. Через всі «Слово…» він проводить цю думку
Отже, «Слово об полицю Игореве» — дуже цікаве з історичної й літературної точок зору добуток. «Слово…» належить літературі, цей книжковий добуток, хоча й близьке до таких жанрів народної поезії, як плач і слава.