И хоча я не була свідком сцени, описаної в статті «Тролейбусна педагогіка», але думаю, що правил етикету потрібно дотримуватися не тільки дітям, а й дорослим. Якщо правда те, що художній талант дається від Бога, то ця ж істина повинна бути справедливої й щодо таланта бути Людиною На жаль, не всім людям дано в цьому змісті бути талановитими. Насамперед, маю на увазі «героїню» «Тролейбусної педагогіки». Ця «інтелігентного виду» жінка насправді виявилася звичайною міщанкою, у якої відсутність внутрішньої культури замінено «культурним» хамством. Неповага до людини, до його смаків, агресивне неприйняття всього, чого вона не розуміє, самовпевненість і жорстокість — от визначальні риси характеру цієї жінки Подумки ставлю себе на місце жертви «тролейбусної педагогіки».
Як би я повелася на місці шестикласника? Якого би почуття довелося пережити мені? Напевно, теж мовчачи вийшов би із тролейбуса, затаївши десь на самому дні душі образу й злість. А що може сказати дорослому хамові замислений і неуважний хлопчик?! Мене дивує лише поводження пасажирів — свідків цієї неприємної історії, дивує їх чи ту байдужість, чи те мовчазне схвалення «виховної екзекуції». Прикро, що люди втратили чуйність, не поспішають допомогти, спокійно спостерігають, як інші роблять зло. Так, саме зло, тому що інакше й не скажеш про цій «виховній атаці».
І добре, якщо в хлопчика закладено в серце досить людяності й прощення, і він зможе якось зрозуміти духовну злиденність і безкультурність подібних «педагогів». А якщо немає?..