Твір по літературі: Війна й мир — енциклопедія російського життя …і почалася війна, тобто відбулося противне людському розуму і всій людській природі подія… Л. Толстой Коли Толстой приступився до роботи над романом «Війна й мир», всі питання, особисті й суспільні, що хвилювали письменника ще із часів Кримської кампанії, устали тепер перед ним на весь зріст. Селянська реформа не усунула глибоких протиріч між поміщиком і мужиком. «Велике благодіяння», обіцяне народу, вилилося в розпач і протест мільйонів. «Проблема мужика» як і раніше залишалася в літературі головної. Її рішення багато в чому залежало від тих корінних суспільних перетворень, які очікували Росію в майбутньому. Завдання полягало в тому, щоб «внести в мир ідею суспільного устрою без поземельної власності…», ідею, що, по думці Толстого, має майбутність, тобто можливість духовного єднання людей на основі рівності й братерства Задуманий твір Толстої уявляв собі як нагадування про те, що народ — величезна моральна сила, що підкоряє собі всі здорові сили суспільства.
Письменник поринає в матеріал історії, щоб знайти в ньому пояснення багатьом явищам своєї сучасності. І коли погляд Толстого зупиняється на епосі 1812 року, «думка народна» захоплює всю істоту його. Знадобилося «п’ять років безперестанної й виняткової праці при найкращих умовах життя», що б сказати те, «що ніхто ніколи не скаже». Писання «Війни й миру» вилилося в народження ще невідомого до того в літературі жанру — роману-епопеї.
По широті охоплення життя, по глибині й силі розкриття людських характерів світова література не знає нічого рівного «Що таке «Війна й мир»? — писав Толстой із приводу форми свого добутку. — Це не роман, ще менш поема, ще менш історична хроніка. «Війна й мир» є те, що хотів і міг виразити автор у тій формі, у якій воно виразилося».
А в бесіді з Горьким сказав: «Без удаваної скромності це як «Илиада». Творча історія «Війни й миру» зберігає на собі сліди численних виправлень, виправлень, пошуків того потрібного слова, що як результат завзятої праці вінчає високу майстерність і досконалість. Товстої незліченна кількість разів починав і кидав писати свій роман доти, поки епоха 1812 року не стала перед ним у ясних і певних образах і сама, як він говорить, не попросилася на папір В «Війні й світі» Толстой намагався писати історію народу. Справжнім героєм його добутку є російський народ, ті Коропи й Власи, які не везли в Москву продавати французам сіно за більші гроші, а палили його.
Народний характер війни позначився не тільки в духовному єднанні народу й прогресивних шарів російського суспільства, але й у стихійному росту партизанського руху, що розгорнувся на захопленої ворогом території. Незважаючи на правила військового мистецтва, партизани наносили нищівні удари по французах. Захоплююче й цікаво, з більшим тактом і майстерністю малює Толстой партизанські рейди в тилу ворога під командуванням Дениса Давидова, розповідає про дячка, що став на чолі загону, про старостиху Василисе, що винищила сотні французів. «Дрюк народної війни, — пише Толстой, — піднялася із всею грозною й величною силою й, не запитуючи нічиїх смаків і правил, із глупою простотою, але з доцільністю, не розбираючи нічого, піднімалася, опускалася й гвоздила французів доти, поки не загинула вся навала». Долі народні переплітаються в романі з життєвими долями окремих героїв.
Це надає всій картині характер загальності, естетического різноманіття, скріпленого єдністю авторської думки. Життя російського суспільства в один з найцікавіших періодів його історії стала в зображенні Толстого у всій її повноті завдяки тому, що в романі своєму він малював людей різних суспільних груп і станів з позицій народних подань про життя. Письменник нещадний до всякого роду неправди, лицемірству, обману, суспільному й сімейному. І він таврує це, коли створює типи далекого йому кола людей — вищих сановників, представників царського двору, чиновників, штабних офіцерів, що використовують війну в корисливих цілях. І навпаки, він повний високої наснаги й оптимізму при зображенні героїв і героїнь, близьких його серцю, — вони «путівники» думки й почуття художника, втілення його естетических і моральних правил. Такими з’являються в романі Андрій і Пьер, Наташа Ростова й Марія Болконская, Кутузов і Багратіон Розглядаючи історичний процес як рух самих народних мас, Толстой величезне значення надає в цьому русі видатної особистості.
Кутузов і Наполеон виступають у романі як дві діаметральні протилежності, до яких стягаються всі нитки оповідання. Закон відштовхування й притягання діє стосовно цих протилежностей відповідно до їх ролі й місцю в історичному процесі. Наполеон, у тлумаченні Толстого, втілення зла, уособлення буржуазної цивілізації Заходу, що веде до відчуження особистості від народу. Кутузов же — носій народного почуття. Головне в ньому — його глибоке розуміння народних запитів, його духовна близькість до народу. Ці якості характеру Кутузова дозволили, говорить Толстой, вибрати його, проти волі пануючи, у представники народної війни У сценах, що малюють Кутузова як геніального військового стратега й видатного державного діяча, Толстой залишається вірний історичній правді. Так, наприклад, Бородінську битву Кутузов розцінив як перемогу росіян, а здачу Москви — як переддень остаточної загибелі наполеонівської армії. Однак у своїх філософських міркуваннях про «границі волі й залежності» і тлумаченнях рушійних сил історії Толстой висловлює судження, що суперечать його художній істині У невідповідності з історичною істиною дається в романі трактування образа Платона Каратаева.
Товстої любується його незлобивістю, лагідністю, його терплячим відношенням до життя. Він весь уособлення чогось «доброго, круглого». У ньому немає й тисячної частки того, що характеризує собою все російське селянство з його величезною волею до перемоги й неодмінною участю у всіх життєво важливих процесах. Ідеалізація в Платоні Каратаеве чорт непротивленства відкриває новий етап у світоглядній діяльності Толстого, етап поступового переходу письменника на позиції патріархального селянства В «Війні й світі» Толстой прагнув розповісти не тільки правду про душ людини, але й правду історії. І тому всі протиріччя «особистої думки» письменника жодною мірою не применшують художніх вартостей роману, не знижують рівня оповідання. Цим романом-епопеєю Товстої ввійшов у світову літературу як автор найбільшого з коли-або написаних добутків