Двадцять третій розділ «Обраних місць із переписки із друзями» присвячена художникові Олександрові Андрійовичу Іванову. В основі цієї статті лежать два листи: перше — лист до А.А.Іванова від 9 січня 1845 року н.ст. , написане із Франкфурта, друге — до графа Матвію Юрійовичу Виельгорскому, віце-президентові Суспільства заохочення художників, у якому автор просив про призначення змісту художникові.
Гоголь відразу надрукував його в книзі, тому що, як він пояснював у листі до графа Виельгорскому в липні 1847 року, «у нас по тих пор ніяка турбота не набудуть належної дії, поки загальний лемент і загальний голос не стануть за ту людину, про яке клопочуть». Лист Гоголя самому художникові (від 9 січня 1845 року) ще в той час, коли картина не була закінчена, теж пов’язане з недоліком грошей (» А щодо ваших зніяковілостей із приводу грошових недоліків скажу вам тільки те, що в мене ніколи не було грошей у той час, коли я про їх думав» (т.9,с.3ПРО1), далі він пише про картину так, що є підстави вважати цей лист підставою цілої статті з «Обраних місць.. » Гоголь написав про Іванова так, що в «Обраних місцях..» відбився своєрідний «ідеал художника», яким представляв його собі сам автор. Художник у розумінні Гоголя — аскет, що віддав усього себе своїй праці «як чернець монастирю» (т.6,c.117), що «навіть давно вже вмер для всього у світі, крім своєї роботи (т.6,с.11ПРО) і » забув навіть, чи існує на світі яка-небудь насолода, крім роботи» (т.6,с.111). Такий образ зустрічається ще в порівняно ранній повісті «Портрет» (1842). Гоголь писав про майстра, що надовго виїхав для своєї роботи в Рим:» Там, як пустельник, поринув він у працю й у заняття, що розважаються не нічим,», «усім зневажав він, усе віддав мистецтву» (т.3,с.87).
А під час написання «Обраних місць..» Гоголь, швидше за все, сам мав уже ті риси, які відрізняють щирого художника-творця, тому що в процесі роботи над «Мертвими душами» Гоголь усвідомив, наскільки тісно зв’язаний створення добутку з духовним удосконалюванням автора. Власний шлях духовного розвитку, пройдений Гоголем, дав йому можливість зрозуміти іншого художника — А.
А. Іванова, якому присвячена стаття. Іванов писав картину протягом восьми років, і Гоголь обьясняет причину повільності роботи, оскільки й «крапля часу в художника не пропала даром». (т.6, с.111). Так Гоголь пише:» З виробництвом цієї картини зв’язалася власна щиросердечна справа художника, — явленье занадто рідке у світі, явленье, у якому зовсім не бере участь сваволя людини, з волі Того, Хто вище людини» (т.6,c.111). Подібне було й з письменником, про що він писав у листі до П.А.
Пестневу в жовтні 1843 року. «Сочиненья мої так зв’язані тісно з духовним утворенням мене самого». А також, дамі, у цій же статті: » Мої сочиненья теж зв’язалися дивовижним образом з моєю душею моїм внутрішнім вихованням.
У продовженні більше шести років я нічого не міг працювати для світла». (т.6,с.114). Так, в 1845 році він писав А.И. Іванову:» Робота ваша з’єднана з вашою щиросердечною справою».
Як про » щиросердечну справу» Гоголь говорила в «Авторській сповіді» про книгу «Обрані місця…. » Частина статті Гоголь присвятив безпосередньо предмету картини. Картина «Явище Месії» зображує перше явище Христа народу у временя хрещення Іоанном у Йордані. Він описав всю групу осіб, поміщену на картині, і назвав головним її завданням — хід звертання людини до Христу.
Глибоке проникнення в замисл художника було пов’язане з тим, що Гоголь ставив і собі подібне завдання. Поему «Мертві душі» він припускав закінчити звертанням на шлях християнського життя Чичикова й інших героїв, тобто вся поема повинна була б зображувати поступове звертання людини до Бога. Автор пише про ті праці й подвиги, які ніс художник під час своєї роботи:»Іванов молив Бога про дарування йому такого повного звертання, лив сльози в тиші, просячи в Нього ж сил виконати Ним же викликану думку;‹…› просив у Бога, щоб вогнем благодаті спопелив у ньому ту холодну черствість, що тепер страждут багато найкращих і найдобріших людей,і надихнув би його так зобразити це звертання, щоб розчулився й нехристиянин, глянувши на його картину».(т.6,c. 113). У статті виражена й головна думка, обьясняющая багато чого в останньому періоді творчості Гоголя :» …
поки в самому художнику не відбулося щире звертання до Христу, не зобразити йому того на полотні» (т. 6, с. 113). Про це він писав у своєму листі. Іванову від 9 січня 1845 року н.ст. :» Поки з вами або, краще у вас самих не відбудеться тої внутрішньої події, яке силкуєтеся ви зобразити на вашій картині в особі подвигнутих і звернених словом Іоанна Хрестителя, повірте, що доти не буде кінчена ваша картина».
(т.9, c.3ПРО9). Гоголь пише про те, що неможливо було Іванову відгукнутися від такої праці, що «з волі Бога, звернувся в його щиросердечну справу» і, далі розповідає про свою хворобу, случившейся через те, що намагався змусити себе написати статті для журналу Пояснюючи положення художника, нуждавшегося в допомозі в той час, коли він, звертаючись до Бога й живучи в Богу, затворів свій добуток, зображуючи лише те, що стало в його душі плодом довгих молитов і праць, Гоголь указує на неможливість пояснити цей перехідний щиросердечний стан людям. (» Не Думайте, щоб легко було изъясниться з людьми під час перехідного стану щиросердечного, коли, з волі Бога почнеться переробка у власній природі людини. Я це знаю й почасти навіть випробував сам».
(т.6, c.11ПРО).Автор зумів так зобразити те, що діялося в душі Іванова тому, що сам він пройшов цей шлях під час роботи над «Мертвими душами», про що він і написав встатье. Весь лист містить гаряче прохання про надання грошової допомоги художникові, автор пише про ту користь для російського суспільства, з якої Іванов може вжити дану йому суму, хоча б вона й становила мільйон, однак кінець листа досить несподіваний:» Не давайте йому великого змісту: дайте йому бідне й злидарське навіть, і не сооблазняйте його спокусами світла. Є люди, які повинні століття залишитися жебраками. Жебрання є блаженство, якого ще не расскусил світло. Але кого Бог удостоїв покуштувати його насолода, і хто вже возлюбил істинно свою злидарську сумку, той не продає її ні за які скарби миру». (т.6, с.118).
Тут Гоголь, говорячи про вбогість, або нездобутті, одній із чернечих обітниць, ще раз указує на висоту подвигу Іванова, що залишило думку «не тільки про задоволення й гулянки, але навіть думка завестися коли-небудь женою й сімейством, або яким-небудь господарством». (т.6,c.118), трудившегося день і ніч, безперестану молячись. В очах Гоголя праця художника й делание ченця дуже близькі між собою. Так, у листі А.А.Іванову в 1851 році Гоголь писав:»Усе, що не є у світі, так нижче того, що діється у відокремленій келії художника, що я сам не дивлюся ні на що й мир здається зовсім ні для мене». (т.9,с.5ПРО 7-5ПРО8).
Те жебрання, про яке писав Гоголь у статті, було йому самому добре знайомо. У листі до сестри Елисавете від 14 липня 1851 року він пише:» Говорю тобі, що якщо я вмру, то не на що буде, може бути поховати мене, от якого роду мої обставини.
(….). Грошові обставини мої погані. Видно, Богові завгодно, щоб ми залишалися в бідності». (т.9,с.5ПРО1). Останні роки життя Гоголь провів у будинку графа А. П. Толстого, не маючи власних засобів до існування. Але він бачив сенс бідності засобів у більшій волі духу, не прив’язаного ні до яких земних речей.
Так, у листі до В.И. Бикову ( від 14 липня 1851) , нареченому його сестри, він радить: «Заради Бога, не залишайте такого життя ніколи, але, навпроти, полюбите більш, ніж коли-або колись, бідність і поведіть дружину свою в такий спосіб з перших же днів заміжжя».
(т.9, с.500). У листі від того ж числа до сестри Елисавете він знову пише про бідність (… Повна бідність набагато краще средственного стану ‹…›.»Мила сестра моя, люби бідність.
Таємниця велика схована в цьому слові. Хто полюбить бідність, той уже не бідний, той багатий. Істину говорю тобі, і чим далі живу, тим більше її почуваю. Недарма Бог не хоче, щоб інші люди були багаті: важко богатому врятуватися». (т.9,с.5ПРО2), змушуючи згадати слова Христа » Амінь глаголю вам, яко неудобь богатий внидет у Царство Небесне». (Мф.19, ст.23).