Виклик дикій силі Страшна й важка для кожного новачка спроба йти всупереч вимогам і переконанням темної маси, жахливої у своїй наївності й щирості. Адже вона прокляне нас, добре, якщо тільки недоумками порахує й буде підсміюватися… НА. Добролюбов «Так, саме темна маса намагається затвердити свою систему життя», — пише А. Н. Островський у п’єсі «Гроза». Саме про ці старі підвалини й нестерпні порядки феодального суспільства, де ніхто не має права на свою думку, де під прикриттям добрих намірів здійснюють свої делишки росіяни самодури, розповідає Островський. І на боротьбу з ними приходить зовсім інший, споконвічно чистий характер Катерини, що вражає своєю протилежністю самодурному початку. Цей характер представляється нам рішучі, виконані віри й надії, доброти й співчуття.
Але Катерина перебуває в такому суспільстві, де виконуються всі примхи Диких і Кабанових, де ніщо не підкоряється природним законам і логіці, і це приводить її кгибели. Що ж змусило молоду ще жінку покінчити життя самогубством? Літературні критики відповідають на це питання в такий спосіб. Дикої й Кабанова не давали спокою всім тим, хто йшов всупереч їхнім бажанням, убивали будь-яке прагнення до волі й незалежності мислення й дій. Перебуваючи в таких умовах, духовно слабка людина забувала про те, що він має право на власну думку, на якісь почуття, бажання й вільну від чийого-нибудь нагляду життя. Так Дикої й Кабанова змогли перетворити людей у рабів, не здатних діяти й думати самостійно, у суті, які вміють виконувати накази. В образах Тихона й Бориса А. Н. Островський доводить це до абсурду.
Тихін не має навіть нормальний особистого життя, що повинен вести кожна одружена людина: його відношення до дружини визначається указами Кабановой. Борис, по суті, — «утворена «копія Тихона». Але утворення не розвило в ньому прагнення до волі, а тільки додало зовнішній блиск, залишивши його усередині слабкою й гнилою людиною Життя серед таких людей не зламала характеру Катерини, не вбила її щиросердечної сили, прагнення до волі й природних людських бажань. Вона до кінця залишалася вірна своїм принципам, намагалася знаходити щось приємне, незвичайне навіть у самі важкі моменти. І це було не проявом слабості, але способом побадьорити себе у важку мінуту й не забути про те, що вона теж людина, а не тварина, без почуттів і бажань. Але який би сильної й вільної Катерина ні б ла, одна людина не може протистояти всьому суспільству з його порядками, що складалися протягом століть. Крім того, Катерина не була до кінця вільна від звичаїв і підвалин того суспільства: релігія була основою її життя, її зльотів і моральних принципів. Всього її переконання були побудовані на релігійній основі, і вона не мала гарного утворення.
Так, єдиним її засобом боротьби проти самодурів була чистота й сила душі Останньою краплею, що переповнила чашу страждань Катерини, стало зрадництво Бориса. Його любов була для неї останнім проміннячком надій, що допомагає їй переборювати всі перешкоди, і, коли він згас, мрії про любов і щастя зникли. «У неї був вибір: жити «кроткою рабою» свого чоловіка й свекрухи, покорятися їхнім бажанням і не сміти нічого сказати у свій захист (тому що вона знеславила сім’ю) або вмерти Так, «середовище деспотів», Диких і Кабанових, і безхарактерних Тихонов і Борисов, привела Катерину до обриву, звідки немає дороги назад, у життя, а є лише невідомість, куди й крокує сміло Катерина, щоб не покорятися й не здатися на милість самодурів і їх підспівував Катерина гине, але, погибнув, вона не здалася, а кинула виклик всьому самодурному суспільству. Її смерть є підтвердженням її сили й волі, волі й незалежності. Це реакція на життя її людей, що оточували, на їхні підвалини й вдачі.
Це протест проти всього існуючого ладу й протест кожного його члена окремо проти обмеженості й нахабності, проти підлості й низькості, безхарактерності й презмикання.