Він «Ліру присвятив народу своєму»
Микола Олексійович Некрасов — великий російський поет другої половини XIX сторіччя. Звертаючись до теми Росії, Пушкіна й Лермонтов бачили велич народу, широту російських земель, але для Некрасова Росія — це насамперед селянство, що знемагало під гнітом поміщиків. Поезія Некрасова пов’язана з виступами народу проти своїх гнобителів. У Миколи Олексійовича головним героєм став мужик — простий росіянин селянин, годувальник. По власному вираженню Некрасова, його Муза — рідна сестра селянки:
Учорашній день, години в шостому,
Зайшов я на Сінну;
Там били жінку батогом,
Селянку молоду
Ні звуку з її груди,
Лише бич свистав, граючи…
И музі я сказав: «Дивися!
Сестра твоя рідна!»
Некрасов співчуває народу, співчуває йому, жалує. Скільки болю чується у вірші «У дорозі», коли мужик розповідає поетові про свою дружину:
Самому мені невесело, пан:
Розтрощила лиходійка-дружина…
Багато віршів Некрасов присвятив простій росіянці жінці-селянці:
Три важкі частки мала доля,
И перша частка — з рабом повінчатися,
Друга — бути матір’ю сина-раба,
А третя — до труни рабові покорятися
И всі ці грізні частки лягли на жінку російської землі. Поет не тільки побачив важку частку російської жінки, але й розповів про гордий тип «величної слов’янки». Він горював про її долю, але й пишався її красою й силою:
У грі її кінний не словит,
У нещастю не злякається — урятується
Коня на скаку зупинить,
У палаючий будинок увійде
Недарма на похоронах Некрасова дві жінки-селянки йшли поперед всієї процесії з вінком «Від російських жінок».
Важкі й похмурі картини народного життя малює Некрасов у своїх віршах «У дорозі», «Забуте село» і т.п.:
Умерла Ненила; на чужий землице
У сусіда-шахрая — урожай сторицей…
Некрасов ненавидів самодержавство й любив простий люд. Ці мотиви пролунали в його вірші «Міркування в парадного під’їзду», що не допускали до друку п’ять років. Першим надрукував його Герцен у своєму журналі «Дзенькіт». У цьому вірші Некрасов кличе народ «прокинутися»:
Де народ, там і стогін…
ех, серцевий!
Що ж значить твій стогін нескінченний:
Ти прокинешся ль, виконаний сил,
Иль, доль корячись закону,
Усе, що міг, ти вже зробив,
Створив пісню, подібний до стогону,
И духовно навіки почив?
Некрасов у своїх добутках не тільки опирався на російську народну творчість, але й продовжив традиції Радищева, Гоголя, зображуючи народ реалістично. Використовує він і досягнення Тургенєва, які у своїх «Записках мисливця» показав яскраві селянські портрети. «Орися, мати солдатська», «Калістрат» і інші вірші розкривають духовний вид селянина. Поет поклоняється працьовитості народу, цінує його кмітливість, розум, широту душі, але він виділяє й іншу сторону — тьму, неосвіченість, звичку до рабства, холопство окремих селян. Свій вірш «Залізниця» Некрасов присвячує роботі селян. На думку генерала, народ — це нічого не гідні й не значущі створення, тварин. Але Некрасов уважає по-іншому. На його думку, народ — це творець, творець і духовних, і матеріальних цінностей. Некрасов кличе селянство до дії:
Винесе все — і широку, ясну
Грудьми дорогу прокладе собі
«Кому на Русі жити добре» — це поема Некрасова про народ. В очах автора селяни — богатирі. У цій поемі Некрасов розповів про всі сторони життя селянства: народженні дитини, крестинах, весіллю, похоронах, роботи, голоді, поротті й т.д. Життя селян бідна й безрадісна. Про це говорить один з героїв, Яким Нагой:
А горі наше міряли?
Роботі міра є?
Вино валить селянина,
А горі не валить його?
Робота не валить?
Причина вбогості в тім, що за спиною селянина коштують три пайовики: Бог, цар і пан. Поет показує й слабкі сторони народу: смиренність, прагнення залити своє горе вкабаке.
У кожного селянина
Душу, що хмара чорна —
Гнівна, грізна — і треба б
Громам гриміти оттудова,
Кривавим лити дощам,
А все вином є на результаті
Некрасов засуджує й холопство. Він дає цьому дуже точну характеристику:
Люди холопського звання —
Сущі пси іноді:
Чим тяжчай покарання,
Тим їм милею добродії
Але все-таки не всі селяни вбогі й забиті. Є й такі, котрим набридло так жити. Ці люди представляють силу народу. Поет вірив, саме в таких селян
Багато сучасників Некрасова писали про народ. Їхнього Твір навчили поважати мужиків. Але Некрасов уперше створює добутки не тільки про народ, але й для народу. Поет призиває народ до революції, до скинення поміщиків. Його Твір — це пам’ятник революційно-демократичної поезії