«Він весь — дитя добра й світла» (По ліриці А. С. Пушкіна) Що залучає мене в поезії Пушкіна? Насамперед, особистість самого поета, багатогранн і незбагненна, спілкуючись із якої, випробовуєш почуття, подібне тому, що переживає альпініст при підйомі до сніжної вершини. Наш технократический століття чимало постаралося, щоб занурити людини в безодню низинних страстей і закрити для нього сяючу сніжну вершину людського духу «Вивчаючи його утвору, можна чудовим образом виховати в собі людини», — сказав В. Г. Бєлінський. Хочеться пояснити — доконаної людини, точніше, людини, що невпинно прагне до самовдосконалення.
Таким був Пушкін. Що ж становить першооснову його духовної організації? Вичерпна відповідь ми знайдемо в дивному вірші «Пророк». Написане в 1826 році в селі Михайлівський, цей вірш є маніфестом творчої діяльності поета. Громадянська мужність, вірність своєму призначенню — призначенню поета-пророка, чий шлях обіцяє «і праця й горе», не може не захоплювати в Пушкіні. Томимие «духовною спрагою» знайдуть у його віршах поживу для розуму й серця. Читаючи його вірші, розумієш, що щастя — у служінні іншим, у самовіддачі, а не в корисливості й накопиченні Захоплює високий патріотизм поета, заснований на глибокій любові Котечеству. Два почуття дивно близькі нам, У них знаходить, серце їжу: Любов до рідного попелища, Любов до отеческим трун («Два почуття дивно близькі нам») «І хоч байдужому тілу Дорівнює всюди зотлівати, Але ближче до милої межі Мені все б хотілося почивати (» чиБроджу я уздовж вулиць шумних…») Патріотизм поета, природного й шляхетного, позбавленого шовіністичного й великодержавного настроїв, був би уражений, зумій він зараз хоч на хвилинку повернутися на «рідне попелище».
Важко було б йому «пізнати» рідні місця: навколо всі вивіски іноземною мовою. Так що там уражено! Одна мінута телереклами повалила б поета в шоковий стан Дивна грань пушкінського таланта — це невичерпний оптимізм, гармонія із самим собою й навколишнім світом: Як щасливий я, коли можу покинути Докучний шум столиці й двору І втекти в пустельні діброви… («Як щасливий я») Картини природи, створені його пером, — це едем, де людин щасливий за всіх часів року: Під блакитними небесами Чудовими килимами, Блищачи на сонце, сніг лежить, Прозорий ліс один чорніє, І ялина крізь іній зеленіє, І річка під льодом блищить («Зимовий ранок») Сумовита пора! Очей очарованье! Приємна мені твоя прощальна врода — Люблю я пишне природи увяданье, У багрець і золото одягнені ліси… («Осінь») Перечитуючи «Вакхическую пісню», віриш, що життя — не «дарунок даремний, дарунок випадковий», а безмежний і потік, що не припиняється. Варто жити, щоб «мислити й страждати», тому що тільки цей шлях веде квосхождению. Як ця лампада блідне Перед ясним сходом зорі, Так помилкова мудрість мерехтить і жевріє Перед сонцем безсмертним розуму…
Так здраствує сонце, так зникне тьма! До гармонічного світовідчування й мудрості, за твердженням поета, веде шлях страждання й поклоніння красі: Я думав, серце забуло Здатність легку страждати, Я говорив: тому, що було, Уже не бувати, уже не бувати! Пройшли захвати й суми, І легковірні мрії… Але от знову затріпотіли Перед потужною владою краси («Я думав, серце забуло») Висока самовіддача у всім: у творчості, у дружбі, у любові — це той чарівний магніт, за допомогою якого наш зв’язок з Пушкіним із плином років стає усе більше глибокої й міцною.
В інтимній ліриці поета, за словами Бєлінського, знайшли вираження изящнейшие й благороднейшие властивості пушкінської натури. Відданість друзям-ліцеїстам і друзям-декабристам доведена на ділі. Краще тому доказ — вірш «Арион». Умів він бути вдячним і поспішав підставити плече друзям, про що читаємо у віршах «До Чаадаєва», «У глибині сибірських руд», «И. И. Пущину».
Самовіддана, висока любов поета змушує прискорено битися наші серця при читанні чарівних рядків віршів: «Рідіє хмар летуча гряда…», «Спалений лист», «Усе в жертву пам’яті твоєї», «На пагорбах Грузії», «Я вас любив…», «Що в ім’ї тобі моєму…», «Я пам’ятаю дивовижне мгновенье…», «Мадонна». Щораз вони знаходять відгук у наших душах Давайте читати й перечитувати Пушкіна, щораз запитуючи себе: чи вмію я бути мужнім, віддан, люблячим і великодушним, як він, і будемо невпинно прагнути, подібно альпіністові, до вершин того, над чим не владний час, — до вершин людського духу Нехай зберігає наші душі священний талісман — пушкінська поезія, — у якій прихована таємнича сила.