Винтерих Д.: Пригоди знаменитих книг
Уолт Уитмен і «Листи трави».
у ясні грудневі сутінки. У чверті милі від перехрестя із Кранберри, у муніципальних зборів, Фультон-Стрит знаходить респектабельність і перетворюється в повнокровну й процвітаючу торговельну артерію найбільшого району міста, більше навіть Манхеттена, що теперішній бруклинец і зараз ще називає Нью-Йорком.) а північний кут займає цирюльня. Тут виразно піклуються й про зовнішній, і про внутрішні потреби людини.) поромі. Втім, аматори незвичайних відчуттів і зараз можуть имвоспользоваться.
У будинку на північному куті Кранберри й Фультон була друкарня Ендрю й Джеймса Роумов. Довідник того часу в замішанні двічі згадує занадто що швидко видвинулись Роума: один раз правильно й ще раз як Ендрю Г. Рума. Друкарня була тісна, але Роуми зуміли знайти місце для високого повільного бороданя тридцяти шести років ми уклали офіційну угоду».[167] Вторгнення жителів півдня тривало всього кілька місяців, і після повернення додому Уитмен редагував, читав лекції, потім допомагав батькові будувати й продавати будинку в нижньому Бруклине. Цілком ймовірно, це було не дуже процвітаюче підприємство й до лету 1855 року воно стихло. Тоді-Те Уитмен і поніс свої вірші в друкарню Роумов.)»Франклін еванз, або П’яниця», написаний явно за замовленням. Цей роман, покликаний «допомогти великій справі Реформи й урятувати молодих людей від демона Нездержливості», розійшовся в додатку до «Нового світла» у двадцяти п’яти тисячах екземплярів. Уитмен, постійний відвідувач ресторану Пфаффа на Бродвее, де про нього лестно говорили, що він «ніколи не буває п’яний і завжди при грошах», мабуть, писав книгу, думаючи тільки про двісті доларів, які за неї обіцяли. Пізніше він завжди бував рад перемінити тему розмови, якщо мовлення заходило про його перший і єдиний роман
У ньому помітний вплив Диккенса. Цікаво, що в спеціальному додатку до «Нового світла», що предшествовали «Франкліну еванзу» (обоє вийшли в листопаді 1842 року), друкувалися «Американські замітки» Диккенса, разошедшиеся в п’ятдесяти тисячах екземплярів протягом місяця
йому переплели книги. Імена благодійників невідомі й, звичайно, ніколи відомі не будуть. Все це сумнівне підприємство трималося єдино на розташуванні до автора, якого той умів домагатися.)»Листи трави». Дійсно, ні на титульному аркуші, ні на обкладинці не було ім’я автора. Титульний аркуш повідомляв тільки: «Листи трави. Бруклин, Нью-Йорк, 1885». Однак на наступній сторінці містився один з найвідоміших тепер дагеротипов в історії американської літератури. На ньому був зображений бородатий чоловік тридцяти із зайвим років, у сорочці з розстебнутим коміром і без краватки. М’який чорний капелюх надета ближче до лівого вуха. Права рука на стегні, ліва на кишені штанів. Вся поза виражає достоїнство й важливість. Портрет не підписаний, але всякому ясно, що це автор. Авторське право, вказувалося на звороті титульного аркуша, належить Уолтеру Уитмену. На двадцять дев’ятих сторінок автор представлявся читачеві: «Я Уолт Уитмен, я космос, я син Манхеттена-«, через дві сторінки він проголошувало: «Мовлення не виміряється мовленням, воно завжди глумиться треба [170] мною, вона говорить, знущаючись: Уолт, ти містиш чимало, чому ти не даси цьому вийти назовні?» На сторінці 92 повідомлялися й подробиці; виявлялося, що автор «народився в перший день травня, в 1819- і що я виріс шести футів ростом і досяг тридцатишестилетнего віку в 1855».
Скільки екземплярів цього видання надруковано, точно не відомо. Не більше дев’ятисот, а може бути, [171] усього п’ятсот. Ціна була два долари , що написав трохи пізніше «Шлюб, або Правильні відносини підлог». Фірма також випускала «Водолікувальний журнал». Редагував його містер Уеллс, що до того ж був піонером вегетаріанства в Америці. Незважаючи на настільки явну схильність до примх, Фаулери й Уеллс уміли торгувати книгами. Але навіть вони не змогли розпродати «Листи трави».
Найбільшого успіху домоглася, напевно, «Стара Кутова книгарня» у Бостоні й те завдяки ентузіазму й енергії знаменитого письменника Емерсона
Професор Перрі, готовлячи своє дослідження «Уолт Уитмен, його життя й творчість»,[172] користувався екземпляром першого видання, що був колись куплений за рекомендацією Емерсона в цьому магазині. Перрі також повідомляє, що знаменитий екземпляр Теодора Паркера, що перебуває тепер у Бостонской публічній бібліотеці, імовірно, теж з того магазина. Емерсон, звичайно, одержав свій екземпляр від автора, але тому, подаровані письменникові Санборну з Конкорда й поетові Карлейлю, куплені в «Кутовому магазині». Уважають, що Емерсон купив там ще кілька екземплярів і роздав друзям
Однак своєю популярністю «Листи трави» зобов’язані не Емерсону. Як часто буває з поетичними первістками, книга не розходилася, і неї уцінили. В Англії це було зроблено вже наприкінці 1855 року представниками фірми Фаулер і Уеллс «Деяка кількість екземплярів цього оригінального видання «Листів трави» було привезено в Англію й продано по зниженій ціні
Томас Діксон, різьбяр із Сандерланда, купив ту книгу й подарував її У. Б. Скоттові, що дав її мені».) книжкової торгівлі: «У книжковій торгівлі є такий прийом, що являє собою рід аукціону, але торговець, що застосовує цей прийом, не має кваліфікації аукционера. Оголошена ціна книги поступово знижується, поки хто-небудь не купить неї. Починають, скажемо, з п’яти шилінгів, потім знижують, поки ціна не дійде до шилінга або шести пенсів. У той час у місті з’являвся одна людина (здається, це було на початку 1856 року) по ім’ю Джеймс Гринфорд, що займалося таким продажем книг, що зійшли з ринку або виданих не зовсім законно. Якийсь час через, багато пізніше закінчення Громадянської війни в Америці, він знову приїхав у Сандерланд і відновив торгівлю тим же способом, але його дружина (з якої він розійшовся, залишивши її цілком забезпеченої), що ще жила в місті, незабаром змусила його виїхати. Я дуже про це жалував, тому що він приносив стільки дивних і цікавих книг, таких, які рідко попадаються.[174] З тих пор у нас не було такого книгопродавця. По неділях він приходив пити чай із мною, і тоді я довідався, що він пройшов Громадянську війну в Америці, так само, як і Уитмен. Він не любив розповідати про те, що він бачив на війні, тільки моє співчуття звичайно викликало його на розмову, а мені дуже хотілося довідатися, як вони вистояли. Він приєднався до одному з полків Штатів і більшу частину часу був в армії, який командував генерал Шерман. Він був із Шерманом у всіх жахливих рейдах під кінець війни й часто голодував і був змушений їсти майже всі, навіть саме огидне, що вони могли знайти під час важких переходів по спустошеній країні; він бачив, як багато людей падало й умирало від голоду. «Але коли ми досягли таборів, де була їжа, за нами дуже добре доглядали; але я ніколи в житті не випробовував таких мучень, як той голод під час рейдів». Він був з генералом Шерманом при узятті Атланти, а потім демобілізований разом з іншими, несшими ту ж важку службу.) історію книги».
Це цікаве оповідання опускає одну важливу деталь: скільки Діксон заплатив за книгу? На внутрішній стороні обкладинки олівцем написана ціна: два шилінги й шість пенсів. Оголошена це ціна або ж це Діксон стільки дав за книгу? У всякому разі, покупка досить удала
. Але читаюча Америка залишилася байдужої
Чому в такому випадку вийшло друге видання?[176] Тому що в Уитмена було багато нових віршів, тому що тепер він був готовий присвятити свої засоби й своє життя поповненню збірника й завоюванню популярності. Література не знавала ще такого комерсант^-комерсанта-письменника-комерсанта. Почалася кампанія, що тривала до самої його смерті. «Листи трави» перевидавалися приблизно кожні п’ять років: в 1856, 1860 Уитмена. Вірші озаглавлені. «Я славлю себе-» називається тепер