Винтерих Д.: Пригоди знаменитих книг. Вільям Теккерей і «Ярмарок марнославства»

Винтерих Д.: Пригоди знаменитих книг
Вільям Теккерей і «Ярмарок марнославства».

Так нічого й не зумівши продати, торговці залишають вагон, а пасажири відразу забувають про їхнє існування, і нікому навіть у голову не приходить задати собі питання: куди пішов цей бідолаха й що взагалі чекає його спереду? Зовсім інша справа що він був розовощек і що в одному вагоні він продав пасажирові екземпляр «Звичайної історії й інших оповідань» цього самого Теккерея. Книга була в червоному матер’яному плетінні й наприкінці її красувався список готових до виходу видань Популярної бібліотеки, серед яких було ще п’ять книг У. Теккерея. Крім того, одне його добуток значився в списку «майже готових». Шість червоних книжок були всього лише зборами всякої всячини для читання в поїзді (те був час «дорожніх бібліотечок»), і навряд чи ім’я Теккерея було здатно залучити покупців до бідного продавця, тому залишилося незрозумілим, що спонукало його пропонувати цю книгу.[79] Теккерей міг би тоді ж з’ясувати причину настільки непоясненої переваги, тому що пасажир, що купив книгу в рум’яного торговця, був сам автор, власною персоною, за чотири дні до цього припливший з Англії на пароплаві «Канада» і подорожувала з лекціями по Америці. Але торговець ступнув у наступний вагон років. «Звичайна історія» уперше видавалася в «Журналі Фрезера» в 1840 році, але її вихід був перерваний важким ударом, що осяг автора в особистому житті. Наречена письменника, уже чотири роки з ним заручена, занедужала невиліковним нервовим розладом. Вони зустрілися в Парижу в 1836 році, [80] коли Теккерей працював там кореспондентом «Конституціоналіста» «Панч». «Фрезер» і «Панч», так ще кілька подібних журналів незабаром зробили Теккерея відомим журналістом, але від популярності журналіста до слави письменника «Шлях прочанина». Але все тому про цьому й знають, що так назвав свій роман Теккерей. Прочанин розповідає: «Тоді я побачив у моєму Сні, що коли вони вибралися з Пустелі, вони відразу побачили перед собою Місто, і називається те Місто Марнославством; і в тім Місті Ярмарок, що називається Ярмарком Марнославства- На тім Ярмарку продається всякий товар, начебто Будинків, Землі, Ремесел, Честі, Переваг, Титулів, Країн, Королівств, Бажань, Задоволень і Захватів всіх сортів, наприклад, Продажних Жінок, Дружин, Чоловіків, Дітей, Хазяїв, Слуг, Життів, Крові, Тіл, [81] Душ, Срібла, Золота, Перлів, Дорогоцінних Каменів, і чого тільки ще там не продається. Більше того, на цьому Ярмарку можна увесь час спостерігати Обдурювання, Обмани, Ігри, Дурнів, Дурнів, Шахраїв і Шахраїв всіх мастей. Як на всякому ярмарку, тут є Ряди й Вулиці, усе під назвами, де це продається, «Ярмарку марнославства» жорстоко обдурили всі комерційні очікування видавців. Очікування були більші, тому що фірма процвітала й тільки недавно уклала восьмирічний контракт із Диккенсом, заплативши йому солідний аванс. Книга Теккерея продовжувала виходити напевно лише тому, що видавці воліли терпіти збитки, чим визнати свою невдачу й підірвати престиж фірми

И раптом «Ярмарок» почали розкуповувати. Це нагадує історію «Пиквика», але подібність тут тільки зовнішнє. «Ярмарок марнославства» так і не став другим «Пиквиком». І не було в Теккерея ніякого Сема Уеллера, завдяки якому знайшов популярність Диккенс. Крім того, навіть у часи вищого успіху «Ярмарок марнославства» розходилася тільки по семи тисяч екземплярів кожного випуску, а це не становить і шостої частини проданих «Пиквиков». Правда, цієї кількості виявилося досить, щоб вселити надію в серця видавців і самого Теккерея. А також для того, щоб в 1848 році роман перевидали в Америці: два томи в м’якій паперовій обкладинці й один тім у матер’яному плетінні

Для успіху «Ярмарку марнославства» немає особливих пояснень . Правда, роман ще не закінчений, але, на наш погляд, перевершує все написане цим автором. Головна чарівність добутку зіграла більшу роль у долі роману

«Ярмарок марнославства». Сам Теккерей називав його «найбільшим компліментом, коли-або йому зробленим», і, коли по закінченні серійного видання роман вийшов окремим томом, один з перших екземплярів був посланий у подарунок авторові «Джейн ейр» «Коли назвали ім’я містера Теккерея, і я побачила, як він входить у кімнату, побачила його високу фігуру, почула його голос, мені здалося, що все це відбувається із мною в сні. Я тільки тому зрозуміла, що це наяву, що стала від зніяковілості зовсім дурної. Які борошна я терпіла! Якби ще мені не довелося говорити, усе зійшло б гладко. Але до мене зверталися з питаннями, треба було відповідати, що коштувало більших зусиль і говорила я нерозумно».

А своїй подрузі вона писала: «Мені було легко з усіма, крім Теккерея, а з ним я була жахливо дурна».

Але ж ця соромлива северянка була красномовна на папері й зуміла краще інших розпізнати словесний дарунок автора «Ярмарку марнославства».

.)»Теперішній Хартфорд був набагато більше дивною істотою, чим його літературне втілення. На перший погляд, свідчення сучасників суперечливі. Наприклад, один говорить: «Я ніколи не бачив людину, настільки зосередженого на тім, що він вважає своїм обов’язком». Іншої ж затверджує: «И життя й смерть його були однаково потворні [90] і огидні для всякого, хто мав поняття про добро й мораль». От крайні судження, звичайно, не вільні від особистої й політичної упередженості. Насправді ж особистість Хартфорда залишається незбагненної».), і чому цю ілюстрацію порахували можливим залишити