Твір по літературі: Вірш А. А. Блоку «На залізниці» А. А. Блок, за свідченням добре, що знали його людей, робив на навколишній колосальний моральний вплив. «Ви більше людини й більше поета, ви несете не свою, людську вагу», — писала йому Е. Караваєва.
М. Цветаева присвятила Блоку більше двадцяти віршів, називала його «суцільною совістю». У цих двох оцінках, може бути, укладене головне в Блоці як особистості А. Блок завжди дуже тонко почував биття пульсу своєї країни, свого народу, близько до серця приймав всі зміни в житті суспільства. Після ліричного щоденника, зверненого до Прекрасної Дами, у поетичний мир поета входять нові теми, нові образи. Змінюється пейзаж: замість гірських висот і променистих обріїв — болотна в’язь або місто з його страшними виразками. Якщо раніше для блоку існували лише його особисті переживання і його Небесна Діва, то тепер він бачить поруч із собою людей, замучений нестатком, загублених у лабіринті кам’яного міста, задавлених безпросвітністю й безвихідністю вбогості й безправ’я Одне за іншим з’являються вірші, у яких поет висловлює співчуття пригнобленим і засуджує байдужість «ситих».
В 1910 році він пише знаменитий вірш «На залізниці». Коли читаєш цей вірш, те відразу ж пригадуються некрасовские рядка про нестерпно важку долю російської жінки. Особливо близька тема й ідея вірша «Трійка». Мені здається, що сюжети й навіть композиційна організація цих добутків перегукуються. Олександр Блок як би підхоплює тему, глибоко й всебічно досліджену Миколою Некрасовим більше напівстоліття назад, і показує, що мало що змінилося в долі російської жінки. Вона як і раніше безправна й пригноблена, самотня й нещаслива.
У неї немає майбутнього. Юність проходить, в «порожніх мріях знемагаючи». У мріях про гідне життя, про вірного й уважного друга, про щасливу сім’ю, про спокій і статок. Але жінці з народу не вирватися із залізних лабетів потреби й непосильної роботи Зрівняємо в Некрасова: И навіщо ти біжиш квапливо За трійкою, що промчалася, слідом? На тебе, подбоченясь красиво, Задивився проїзний корнет А от у Блоку: Лише раз гусар, рукою небрежною Облокотясь на оксамит червоний, Сковзнув по ній посмішкою нежною… Сковзнув — і поїзд удалину умчалося Блоковское вірш більше трагично: дівчина кинулася під колеса паровоза, доведена «тугою дорожньої, залізної» до розпачу: Під насипом, у рові некошеному, Лежить і дивиться, як живаючи, У кольоровій хустці, на коси кинутому, Гарна й молода… Найстрашніше, що ніхто з навколишніх не додав случившемуся особливого значення. «Вагони йшли звичною лінією», нещасну «обводили рівним поглядом» і, думаю, через кілька хвилин забували про побачений.
Байдужість, безсердечність уразили суспільство. Це суспільство боляче, боляче морально. Вірш буквально кричить про це: Не підходите до їй з питаннями, Вам однаково, а їй — досить: Любов’ю, смутком иль колісьми Вона роздавлена — усе боляче. Вірш написаний у реалістичних традиціях. Через весь добуток проходить наскрізний образ дороги.
Залізниця є не просто символом важкого шляху, але й безвихідності, «чугунности» існування й омертвляння душі. Тема «загибелі на шляху» з’являється у вірші з першої строфи й іде вже за рамки добутку П’ятистопний ямб чергується із чотиристопним, створюючи якийсь монотонно-тужливий ритм, що поступово переходить в одноманітний стукіт коліс. Поїзд у темряві перетворюється в страшне трехглазое чудовисько (уособлення). Поет майстерно використовує синекдоху: «мовчали жовті й сині, у зелені плакали й співали». По кольорі вагонів ми довідаємося про їхніх пасажирів.
У жовт і сині їхала багата публіка, а в зелених — простій народ Епітети відповідають настрою автора («бляклі кущі», «звична» лінія, рука «недбала»). Яскраві метафори вражають точністю й своєрідністю («пустельні очі вагонів», «залізна» туга). Блок малює в цьому вірші й узагальнений образ самодержавної Росії. Це жандарм, бовдуром вартий у жертви, що лежить у рву Після створення вірша «На залізниці» Блок всі частіше пише вірші, що представляють собою сюжетні сцени про долі людей, загублених, замученими, задавленими обставинами, суворою дійсністю. Усе заглиблюється у творчості поета розрив між мрією й дійсністю, усе більше тісним кільцем оточує його сумовита проза життя.
Поета не залишає передчуття катастрофи, що насувається, відчуття неминучої загибелі старого миру. Однієї з головних тем у лірику Блоку робиться тема відплати — відплати суспільству, що скувало, заморозило, поневолило людини, що кидало під колеса своєї залізної байдужості юних, молодих, сильних людей. Після вірша «На залізниці» він напише: Століття дев’ятнадцятий, залізний, Воістину жорстоке століття! Тобою в морок нічний беззоряний Безтурботний кинута людина! Двадцяте століття…ще бездомней, Ще страшнее життя імла (Ще чернее й огромней Тінь Люциферова крила) (З поеми «Відплата»)