Твір по літературі: Вірш А. А. Блоку «Русь». Розумом Росію не зрозуміти, Аршином загальним не виміряти: У їй особлива стать — У Росію можна тільки вірити Так писав Ф. Тютчев. Величезна, заплутана і ясна, беззахисна й незламна, язичеська, християнська Русь. Завжди вона викликала замилування й презирство, заздрість і здивування своїх сусідів. У якій країні ще зустрінеш стільки протиріч, парадоксів?.. Необ’ємні простори Росії були б багатством для німця або японця, для росіян же це ще один привід особливо не напружуватися — землі багато, де-небудь що-небудь так виросте Олександр Блок надзвичайно цікаво побудував свій вірш «Русь». Здавалося б, звичайний прийом — повторення чотиривірша на початку й наприкінці добутку. Але Блок за допомогою таких простих засобів створив враження нереальності, сну або казкового вимислу.
Перед нами з’являються чаклуни, хороводи, диявольські шабаші, заметені снігом села й дороги. Вони проносяться вихром і знову вертаються до джерела, звідки й з’явилися, — все це оказива ется снами й думами поета. У цьому казковому вихрі автор устигає освітити всі сторони теми. Тут і історія Русі, і навіть часті пожежі в селах передані російськими мальовничими образами: Де разноликие народи Із краю в край, з долу в діл Ведуть нічні хороводи Під загравою палаючих сіл Відразу й казкові ведуни з ворожками, і відьми із чортами. Читаєш ці рядки й відразу пригадується «Весна Священна» И.
Стравінського, і однойменна картина Н. Рериха, і, звичайно, язичеські образи в полотнах В. Васнецова. Умів Блок говорить про постійні піші переходи російських, коли в одних постолах пішки до Москви хаживали: Де всі шляхи й всі розпуття Живою ключкою измождени… И так само мистецьки — про свою приналежність Росії, про злитість із нею: Так — я довідався в моїй дрімоті Країни рідної вбогість, И в шматках її лохмотий Душі приховую наготу Частіше — темна, подовгу — зимова країна наша, здавалося б, і не створене для пісень, тому що хмура.
Але відніми в неї пісню — втратиться вся суть. Пісня Русі — це її таланти. Поети, учені, композитори, та й просто світлого голови — чисті люди, що зуміли, «на цвинтар ночуючи, подовгу пісні розспівувати». Усе в нас незрозуміло в Росії: що робити, кому вірити, у що?.. Ясно завжди було тільки одне — душу свою треба пронести до кінця чистої й незаплямованої