Твір по літературі: Вірш А. А. Фета «Ще травнева ніч…» Панас Опанасович Фет володів особливим почуттям природи. Він захоплювався красою миру беззвітно, безпосередньо, як наївна дитина, як закоханий юнак Поет створював не звичайні пейзажні замальовки, а прагнув розповісти про свої враження, навіяних природою Усяка думка у Фета породжена емоцією. У кожному своєму добутку він виражає целую гаму мінливих почуттів, переживань, настроїв, викликаних різними явищами природи, які в поета завжди прекрасні В 1857 році Фет написав вірш «Ще травнева ніч…», що я дуже люблю. Назва тут говорить саме за себе. Ліричний герой захоплюється чудесною травневою ніччю, тому у всьому тексті безліч вигуків: Яка ніч!
На всім яка млість! Дякую, рідний опівнічний край! Із царства льодів, із царства хуртовин і снігу Як свіжий і чистий твій вилітає травень! Ліричний герой починає свій монолог з показу загальної картини цієї чудової ночі. Чим вона так гарна? «Млість» — от головна її характеристика. Ніч ніжна.
Її тепле, приємне повітря дихає ароматами квітів і трав, вітерець ласкаво освіжає. За це герой вдячний рідному краю, до якого розчулено звертається Чому в травневу ніч персонаж згадує про зимове «царстві» (метафора)? Може бути, тому, що білі пелюстки квітучих яблунь і вишень так схожі на сніг? А ще травень «свіжий і чистий» (епітети) своєю молодою зеленню, достатком світла й легкістю, прозорістю повітря, що ще не знає, що таке виснажлива жару Саме в цьому місяці весна з’являється перед нами у всій вроді: Яка ніч! Всі зірки до єдиної Тепло й лагідно в душу дивляться знову, И в повітрі за піснею солов’їної Розносяться тривога й любов У другій строфі поетичний простір мало-мало звужується.
Ми бачимо більше конкретні образи. Але трактування їх як і раніше дуже емоційне, вона передає, я думаю, трепет, хвилювання героя, його розчулення травневою ніччю. Відчувається, що людині не вистачає слів виразити душу. Його фрази суперечливі, від них віє загадкою, що зможе розгадати лише той, хто сам пережив щось подібне Герой пейзажної лірики Фета завжди розчинений у природі, є її невід’ємною частиною, тому здатно сприйняти й оцінити багато достоїнств цього миру, недоступні для звичайних людей Напружено, азартно, жагуче осягає персонаж чудеса травневої ночі: Берези чекають. Їхній аркуш напівпрозорий Соромливо вабить і тішить погляд Вони тремтять. Так діві молодої И радісний і далекий її убір Як тонко помічена кожна деталь!
Ніщо не вислизнуло від уважного погляду автора. За допомогою почуттєвих уособлень («зірки дивляться», «берези чекають, тремтять», «аркуш соромливо вабить»). Фет передає життя природи, що завжди поруч із людиною, співчуває йому, відповідає на його стан. Не випадково з настроєм молодої діви рівняється «переживання» дерев. Це зіставлення зустрічається ще в усній народній творчості. Здавна на Русі порівнювали березу й дівчину. Однак Фет знаходить нове в цій традиції. Він зіставляє щасливий трепет берези, що «вінчає» свіже листя, і нареченої у весільному уборі. Дуже точне, витончене, цікаве порівняння!
У цьому вірші помітна така тенденція: зображуючи травневу ніч у деталях, автор тяжіє до понять жіночого роду («млість», «пісня», «душу», «тривога», «любов», «береза», «діва» і інші). Чому? Але адже й ніч, і весна того ж роду! Видимо, Фет свідомо або інтуїтивно вказує тут на те, що природа жіночна, звідси її краса й гармонія, які завжди буде оспівувати поет: Ні, ніколи нежней і бестелесней Твій лик, об ніч, не міг мене млоїти!
Знову до тебе йду з мимовільною піснею, Мимовільної — і останньої, може бути От кульмінація й ідея вірша. Заперечення в останній строфі, а також епітети «мимовільної», «останньої» свідчать про те, що ліричний герой переповнений почуттями. Його велике щастя граничить із глибоким розпачем, тому що він боїться втратити прекрасні миті травневої ночі. Вони безповоротні, тому що неповторно, але не тільки в цьому джерело суму героя. Я думаю, творець у вірші Фета переживає ще й про свою майбутню можливу неспроможність Адже муза підступна. Хто знає, чи відвідає вона поета наступного разу?
Чи зможе вона знову «виразити у звуці» всю принадність подібних ночей? Кожному з нас часом хочеться зупинити час, але воно невблаганно рухається вперед. Саме тому все треба робити, як востаннє, віддаючись цілком, і, звичайно, радуватися тому, що вже створен.о