Твір по літературі: Вірш Ф. И. Тютчева Як добре ти, про море нічне.. Російська класична література завжди брала активну участь у суспільному житті країни, гаряче відгукуючись на животрепетні соціальні проблеми часу. Це особливо характерно для 60-х років XIX століття, коли відбувалося розмежування дворянських, аристократичних і революційно-демократичної літературних угруповань. У даній історичній ситуації відмова «чистих» ліриків зачіпати у своїй творчості злободенні питання дійсності не міг не викликати з боку критики негативну реакцію. Напевно, потрібно було мати чималу мужність, щоб у такій обстановці завзято й послідовно відстоювати своє творче кредо, вести своєрідний «суперечка зі століттям». Я гадаю, що відмова від соціальних проблем у Ф.
И. Тютчева був продиктований зовсім не його щиросердечною черствістю або байдужістю до страждань народу. Кожний поетичний рядок цього видатного лірика свідчить про його гуманізм, великодушність, інтересі до життя, відкритості миру. Просто така була природа його поетичного дарування. Вона вабила поета до невідомого, змушувала вдивлятися в складний і вигадливий мир людської душі, гостро й тонко сприймати красу й гармонію природи в її вічній чарівній мінливості. Тому основними темами лірики Тютчева — стали любов, природа, філософське осмислення життя Лірика природи стала найбільшим художнім досягненням поета. Його пейзажні картини напоєні заходами, звуками, переливами місячного й сонячного світла.
Природа оживає встихах. Як добре ти, про море нічне, — Тут осяйно, там темно… У місячному сяйві, немов живе, Ходить, і дихає, і блищить воно… Тютчевские «пейзажі у віршах» невіддільні від людини, його щиросердечного стану, почуття, настрою У цьому хвилюванні, у цьому сиянье, Весь, як у сні, я загублений коштую — ПРО, як охоче б у їх обаянье Всю потопив би я душу свою… Образ природи допомагає виявити й виразити складне, суперечливе духовне життя людини, приреченого вічно прагнути до злиття із природою й ніколи не досягати його, тому що воно спричиняє загибель, «розчинення в споконвічному хаосі». Таким чином, тема природи органічно зв’язується у Ф. Тютчева з філософським осмисленням життя.
Його сприйняття пейзажу передає найтонші нюанси людських почуттів і настроїв у них вигадливої мінливості Брижі ти велика, брижі ти морська, Чий це свято так святкуєш ти? Хвилі несуться, гримлячи й блискаючи, Чуйні зірки дивляться свисоти. Безсторонній час усе розставило по своїх місцях, усьому дало об’єктивну й вірну оцінку. Кому зараз, на початку третього тисячоріччя, цікаві ідейні політичні баталії 60-х років XIX століття?
Кого всерйоз можуть займати злісні випади й докори в цивільній пасивності, адресовані великому поетові? Все це стало лише предметом вивчення історії. А поезія Тютчева всі так само свіжа, дивна, неповторна. Вона хвилює, розбурхує, змушує завмирати від солодкої туги й болю, тому що знову й знову відкриває нам бездонну таємницю людської душі