Твір по літературі: Вірш маяковського «Нате»! Неприйняття існуючої дійсності — основний мотив ранньої лірики Володимира Маяковського. Поет повідомляє себе глашатаєм нових істин і зіштовхується з відчуженням навколишніх його людей. Мир навколо ліричного героя Маяковського нелюдський, твердий і духовно вбогий. Людина моральною, шляхетний душею нескінченно самотня в такому суспільстві. Однак він не стільки отчаивается й цурається свого оточення, скільки намагається боротися з ним. Поет нещадно, люто критикує існуючий миропорядок, створюючи яскраві сатиричні образи ситих, самовдоволених, байдужих людей Одним із класичних зразків ранньої сатири Володимира Маяковського є вірш «Нате!». Назва добутку вже ріже слух, у ньому виражене обурення творця, якого розпещена публіка приймає за раба, готового виконати будь-яке її бажання. Ні, герой вірша — поет — буде служити мистецтву, а не цій юрбі, що впустую пропалює життя. Монолог творця дуже емоційний, кожне слово в ньому бичує публіку, що складається з вульгарних обивателів: Через годину звідси в чистий провулок Витече по людині ваш обрезклий жир, А я вам відкрив стільки віршів скриньок, Я — безцінних слів марнотрат і розтринькувачів Перша строфа добутку представляє нам оточення ліричного героя в загальному.
Людей поет зображує у вигляді одного суцільного жиру, до того ж «обрезклого» (епітет). Ця метафора свідчить саме про їхню зайву ситість, що перейшла в самовдоволення й тупість. Поет протиставляє себе всьому такому суспільству, тому що суть творця — аж ніяк не скнарість, а щиросердечна щедрість. Герой називає свої слова «безцінними» (епітет) не з марнославства. Просте мистецтво, поезія — найдорожче, що є в нього. Вірші є «самоцвітами» серця поета, і зберігаються вони, видимо, тому в «скриньках». Герой не ховає ці «коштовності», він готовий відкрити схованки своєї душі всім і кожному. Але погано те, що його поезія не потрібна суспільству, як, втім, і культура взагалі.
З відразою герой описує представників цього миру: От ви, чоловік, у вас у вусах капуста Десь недокушанних, недоїдених щей; От ви, жінка, на вас білила густо, Ви дивитеся устрицею з раковин речей Поет ображає цих людей не просто так. Він хоче бути почутим, намагається сколихнути обивательське «болото», розбудити душі цих людей, що заплили жиром. Найбільше в другій строфі мені подобається метафора «раковина речей». На мій погляд, вона дуже точно відбиває повне занурення людини в побут, що вбиває особистість, що перетворює людей у якихось «молюсків», позбавлених внутрішньої форми й безмовно приймаюче будь-яке обличчя, навіть саме моторошне. Оглянувши своїм пророчим поглядом це мерзенне суспільство, поет розуміє одне: поперед його чекає безліч страждань: Всі ви на метелика поетиного серця Видеретеся, брудні, у калошах і без Калош, Юрба озвіріє, буде тертися, Наїжить ніжки стоглавая воша Ця строфа так само, як і перша, заснована на протиставленні тендітного, трепетної «метелика поетиного серця», такий ранимої, нужденної в дбайливому відношенні, мерзенної «стоглавой воші», що персоніфікує юрбу обивателів. Не люди, а «паразити» оточують творця й отруюють його існування.
Образ метелика свідчить про чисту душу поета. Звичайно, злі заздрісники спробують забруднити неї, навіть знищити. Тому творець повинен бути сильним, уміти себе захистити, не дати в образу. Я думаю, звідси ця показна брутальність і цинічність ліричного героя: А якщо сьогодні мені, грубому гунові, Кривлятися перед вами не захочеться — і от Я зарегочу й радісно плюну, Плюну в особу вам Я — безцінних слів розтринькувачів і марнотрат Епатажна витівка ліричного героя викликана знов-таки прагненням звернути на себе увага й бути почутим у що б те не стало Так «грубим гуном» уривається Маяковський у поезію ХХ століття, щоб показати мир ситих, виворіт теперішнього життя. Недосконалість миропорядка, різка невідповідність мрії й дійсності, що пригнічує бездуховність і вульгарність породжували в душі поета гнівний протест. А зброя в нього було одне — слово Вірша Маяковського завжди будуть сучасні. Вони спрямовані в майбутнє, тому що призивають людини вдосконалюватися. Поет ненав’язливо виховує нас.
Так, у сатиричному добутку «Нате» він затверджує: духовна смерть набагато страшнее фізичної. Ми повинні це пам’ятати й бути пильними