Вірш С. Л. Єсеніна Несказанне, синє, ніжне

Твір по літературі: Вірш С. Л. Єсеніна Несказанне, синє, ніжне.. Навчений. Такий, немов би йому сто із зайвим років. Старець зі срібною бородою — тридцятирічний Єсенін. Серце його спокійно й рівно б’ється, ні сплеску, ні шереху — гладь. Море після отбушевавшего шторму. Таким з’являється Сергій Єсенін у цьому вірші.

Прекрасні виразні образи вірша. Минуле своє життя він порівнює із шаленою трійкою коней: Напилили навкруги. Накопитили. И пропали під диявольський свист А тепер от у лісовій обителі Навіть чутно, як падає аркуш И тепер, коли все стихло, він так само чуйний до всьому, так само уважний, але без юнацької гарячності, «все спокойно впивает груди». Звичайно, він як і раніше молода й палка людина, але на новому витку свого життя, попутешествовав за кордоном, глянувши на багато чого по-новому, він сприймає життя більш глибоко. Цей вірш — розмова поета зі своєю душею. Він постійно звертається до неї як до співбесідниці: Стій, душу, ми з тобою проїхали Через бурхливий покладений шлях Поет звертається усередину себе, завершуючи певний етап свого життя. Він підводить підсумки, оцінює минулі вчинки, свої й чужі. Такі моменти обов’язково відбуваються в житті кожної людини.

Це можуть бути мінути або роки, але сам вірне — звернутися в цей час усередину себе, поговорити зі своєю душею Такі особистості, як Єсенін, здатні виразити цей внутрішній діалог у красивейших образах, передати всі відтінки свого внутрішнього життя. Тут він досить світле озивається про прожитий, «відпускає гріхи» собі, іншим, своїй країні: И простимо, де нас гірко скривдили По чужий і по нашій провині Але миготить і жаль про безтурботно розтрачену юність. Хоча відразу він відмахується, виправдує свої розгульні роки, і вже без жалю: Але адже дуб молодий, не разжелудясь, Так само гнеться, як у поле трава… ех ти, молодість, буйна молодість, Золота зірвиголова! Про що горювати тому, чия «душу — поле безбережне — дихає заходом меду й троянд»? Душу його назавжди запам’ятала в собі сільське дитинство, наповнене чистотою природи.

Чистота збереглася в ній і після життєвих колотнеч. Вона стала ще прозоріше, як повітря після сильного грозового дощу Я затих. Роки зробили справа, Але того, що пройшло, не кляну Немов трійка коней шалена Прокотилася у всю країну Пора б. «Москва шинкарська» хоч і принесла йому славу, але не таку, про який мріють поети. Його вірші стають философичнее, «доросліше», у них не просте смакування власних почуттів, а теперішній аналіз подій: Розберемося у всім, що бачили, Що трапилося, що сталося в країні, И простимо, де нас гірко скривдили По чужий і по нашій провині Міркуючи про зміни, що відбулися в Росії, поет винувато оцінює й свої вчинки: Приймаю, що було й не було, Тільки жаль на тридцятому році — Занадто мало я замолоду вимагав, Забуваючись у шинкарському чаду Втім, молодість є молодість. Жаль, звичайно, загубленого часу, але творчі сили ще не при кінці льоту. Чесність і доброта Єсеніна, його небажання додержуватися політичної кон’юнктури допомогли йому стати воістину народним поетом, вірші якого здаються й зараз такими ж сучасному й своєчасними, як і при його житті.

Есенинские вірші не тільки читають і розповідають напам’ять, багато хто з них стали народними піснями, їх співають повсюдно. Чуючи їх, щораз дивуєшся тому заряду доброти, що вони дарують людям; ці вірші вчать нас любити людей і батьківщину, несуть світлу красу, який так не вистачає нам сьогодні.