Можна мати сучасні поняття про естетическом достоїнство творів Сумарокова, Хераскова й Петрова, але не можна позбавляти їх усякого значення. Правда, з боку змісту незабаром видихнули й твору письменників вище цих трьох, і тому досить природно швидке охолодження до них слідом за ними ж поколінь, що вийшли, які не почували занадто відчутного зв’язку інтересу між їхніми творами й своїми власними потребами і які мали всі причини більше дивитися вперед, ніж оглядатися назад. Але, з іншого боку, не можна не погодитися, що й твору таких письменників, як Сумароков, Херасков, Петров, Княжнін, не позбавлені свого інтересу; вони — більш-менш живаючи літопис смаків, понять, вдач, літератури й мови минулого часу. У відношенні до мови навіть Тредьяковский не позбавлений для нас інтересу. Поверх того, усякий успіх ґрунтується на якому-небудь праві й завжди більш-менш заслужений. У царювання Катерини були досить плідні письменники й крім тих, котрих ми зараз назвали, однак вони не користувалися майже никакою изнестностию, тоді як сучасники Сумарокова називали його переможцем Лафонтена, Расина, Вольтера; Петров ставився майже нарівні з Державіним, а про Хераскове от що написала людина вже іншого покоління, товариш і сподвижник Карамзина — Дмитрієв:
Пускай від заздрості серця зоилов ниють:
Хераскову вони шкоди не нанесуть:
Володимир, Іоанн щитом його покриють
И в храм бессмертья проведуть
Як би те не було, але людям, які користувалися одностайним, хоча й перебільшеній повазі своїх сучасників, потомство не може, без несправедливості, відмовити якщо не в повазі, то в увазі,- і якщо в школах уважають потрібн і корисним викладати, між іншим, і історію російської літератури, те, знайомлячи учнів з іменами письменників, не зле було б знайомити й з їхніми творами,- хоча б для того тільки, щоб вони мали яку-небудь можливість зрозуміти, за що вчитель хвалить або не хвалить цих письменників. А це рішуче неможливо без видань, про які ми розговорилися. Компактні видання в більшу восьмушку, у два стовпці — чудовий винахід: воно дає можливість робити дешевими дорогі книги. Якщо той або інший автор написав досить для наповнення такої великої книги,- нехай він буде виданий окремо. Писавших мало можна з’єднувати по нескольку в одній книзі, із загальним заголовним листком, де б виставлені були їхні імена під общею нумерациею. Таким чином, в одну книгу можна було б з’єднати твори Попівського, Дашковой, Баркова, Эмина, Кострова, Майкова, Аблесимова, Плавильщикова, Богдановича, Хемницера, Нелединского-Мелецкого, Боброва, Довгорукого, Подшивалова, Муравьева (М. Н.) і інших. Інша книга з’єднала б письменників іншого покоління — Макарова, Буринского, Мартинова, Капниста, Дмитрієва, Озерова, Воейкова, Инина, Сумарокова (Панкратія), В. Пушкіна, Милонова, Крюковского, Ізмайлова (А.), Ільїна, Іванова й інших. Тому що ми пишемо тут не план такого видання, а тільки пропонуємо думку про можливість і користь його, те й не відповідаємо за точність і визначеність поділу книг по письменниках, твору яких повинні туди ввійти. Ми не вважаємо зайвим і видання Шишкова, твору якого цікаві по їхньому полемічному характері й ще як живий факт для судження про реформу, зробленої Карамзиним у російській мові й російській літературі. Досить було б корисно компактне видання (у двох або — уже багато — трьох книгах) «Діянь Петра Великого» Голикова, тому що нове видання їх неповно (у чому видавець анітрошки не винуватий) і дорого (тому що воно не компактне), а старе видання й потворно й рідко. Ми думаємо ще, що праці таких людей, як Феофан Прокопович, Конисский, Бецкий, Ричков, Румовский (перекладач Тацита2, якого нового перекладу нам, здається, не дочекатися), Лепьохін, Міллер, Озерецковский, Головін і інші, дуже б коштували нового видання,- особливо при теперішній бідності російської літератури. Все це цікаво, і всього цього не можна дістати
Читачі не зачудуються, що на ці думки навів нас дев’ятий тім «Віршів В. Жуковського», якщо ми скажемо, що перших восьми томів творів цього поета тепер майже немає в крамницях і що тепер їх не можна придбати дешевше сорока п’яти рублів… Хто не бажав би мати в себе зібрання творів Жуковського? скажемо більше: хто з утворених людей не зобов’язаний мати їх? — И тим чи часом всі, чи багато хто в стані придбати їх? Ми в цьому нікого не винимо, ні на кого за це не скаржимося: ми тільки показуємо незаперечне існування факту, що твору Жуковського деякі можуть мати й що заняття русскою литературою для людей небагатих украй разорительно. У цьому ми бачимо одну із причин холодності російської публіки до російської літератури й жалюгідного стану книжкової російської торгівлі. Іншому потрібно мати твору Жуковського; приходить він у російську книжкову крамницю. Що коштують? — Сорок п’ять рублів. Дорого! і купив би, так не на що! Той же читач заходить мимохідь у французьку книжкову крамницю; бачить, між іншим, паризьке компактне видання — «Oeuvres completes de Sterne. — Oeuvres choisies de Goldsmith. Nouvelle edition, ornee de huit vignettes, revue et augmentee de notices biographiques et litteraires par Walter Scott, traduites par M. Francisque Michel» {Повне зібрання творів Стерна. — Вибрані праці Гольдсмита. Нове видання, прикрашене 8-ю віньєтками, переглянуте й доповнене біографічними й літературними відомостями Вальтером Скоттом, у перекладі м. Франциска Мішеля (фр.). }. Розгортає — видання красиво, добірно; віньєтками названий — прекрасний гравірований портрет Стерна й сім прекрасних гравірованих картинок. Що коштує? Десять рублів. Якщо б і не потрібно було цієї книги,- не можна не спокуситися, не купити, хоча б під побоюванням бути обвинуваченим у пристрасті до лукавого Заходу й у байдужості до російської словесності…
Творів Жуковського було кілька видань; але з них повне тільки одне, у якому, втім, немає його перекладів прозою {«Переклади в прозі В. Жуковського». П’ять частин. Москва. 1816-1817 року.}. Перші п’ять томів були видані в Петербурзі в 1835 році, під титулом «Вірша В. Жуковського»; сьомий тім виданий теж в 1835 році, під титулом «Твір в прозі В. Жуковського»; шостий тім «Віршів» в 1836, а восьмий (теж «Віршів») — в 1837; тепер вийшов дев’ятий тім. Він містить у собі вже відомі публіці нові вірші знаменитого поета: «Наль і Дамаянти», індійська повість, з німецького; «Камоенс», драматичний уривок, наслідування Гальму; «Сільський цвинтар», Греева елегія, новий переклад; «Бородінська річниця»; «Молитвою наший бог зм’якшився»; «Колір завіту». Якщо цей тім объемлет собою й всією діяльністю поета від 1838 до 1844 року, то не можна сказати, щоб він тепер менше писав, ніж колись, тому що ці всі дев’ять томів (за винятком перекладів у прозі) написані їм у продовження сорока років. Самий надлишок достоїнства у творах Жуковського ще більше змушує шкодувати про помірність у їхній кількості. Публіці відомо наша думка про значення цього поета в російській літературі {«Вітчизняні записки», 1843, т. XXX3.}. Воно велико: Жуковському належить честь введення романтизму в російську поезію. Романтик по натурі, Жуковський і досі залишився романтиком по перевазі. Звідси великі достоїнства й деякі недоліки його поезії. Як би почуваючи сам, що вже пройшло час для романтичної поезії, Жуковський, обтяжений заслуженими лаврами, є тепер на поетичне поприще більш як ветеран поезії, ніж як воїн, що складається в дійсній службі. Його тепер особливо займає не сутність змісту, а простота форми у витончених добутках,- і потрібно сказати, що в цій простоті з ним було б важко состязаться якому завгодно поетові. При цій простоті, який єдиний недолік полягає в тому, що вона трохи штучна (тому що й сама простота може бути штучна, якщо за нею будете усильно прагнути),- при цій простоті стих Жуковського так легкий, прозорий, теплий, прекрасний, що завдяки йому ви можете прочитати від початку до кінця «Наль і Дамаянти» — індійську поему з німецько-романтичним колоритом — до доконаного вашого подиву, незважаючи на те, що ви звикли жадати від поезії їжі не одному вашому почуттю або однієї фантазії, але й розуму. Прочитайте уривок з досить посередньої драми Гальма «Камоенс»,- і ви знову зачудуєтеся віршу Жуковського й зрозумієте, що поет, що володіє таким віршем, може бути не занадто строгим у виборі п’єс для перекладів. Говорять, Жуковський перекладає тепер «Одиссею» з оригіналу: втішлива новина! При дивному мистецтві Жуковського перекладати, його переклад «Одиссеи» може бути зразковим, якщо тільки поет буде дивитися на оригінал цієї поеми прямо по-гречески, а не крізь призму німецького романтизму4.