Вл. А. Луків. Закордонна література. Практикум Заняття 7.
Поема Д. Г.
Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда» У початок сайту Заняття 7. ПОЕМА Д. Г. БАЙРОНА «ПАЛОМНИЦТВО ЧАЙЛЬД-ГАРОЛЬДА» План практичного заняття 1. Історія створення поеми Байрона «Паломництво Чайльд-Гарольда». 2. Ідейний зміст поеми. Проблема волі у творчості Байрона й втілення її в поемі. 3. Характеристика особливостей жанру й художньої структури добутку. Взаимоотношение епічного й ліричного шарів оповідання. 4. «Байронічний герой», його риси, відбиття в його образі типового умонастрою епохи. Еволюція співвідношення між Чайльд-Гарольдом і образом автора від першої пісні до четвертого. Методичні рекомендації «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття на багато поколінь письменників і читачів, у тому числі й росіян (насамперед на А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова), по-третє, поема включена в програму по літературі для середньої школи, і буде легше вивчити цей добуток більш заглиблено. Ми рекомендуємо широко використовувати на практичному занятті текст поеми в перекладі В. Левика[9]. «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття опублікованих в 1812 р. і принесших поетові широку популярність. Добуток Д. Г. Байрона — яскравий зразок романтичної лисичанської поеми. Однак необхідно пам’ятати, що Байрон як поет складався під впливом англійських классицистов, на нього зробили потужний вплив ідеї Освіти. «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття сторона Попа — що він етичний поет… а, за моїм переконанням, така поезія — найвищий вид поезії взагалі, тому що вона у віршах досягає того, що найбільші генії прагнули здійснити в прозі»[10]. Однак ці думки не протиставляють Байрона романтикам, тому що й розум, і етичний початок виступають як вираження активної присутності в мистецтві самого художника. Його активна роль втілюється у творчості поета не тільки в моці ліричного початку, але й в універсалізмі (тобто зіставленні одиничної й загального, долі людини з життям Всесвіту, що приводить до масштабності, часом титанизму образів), у максималізмі (тобто в безкомпромісній етичній програмі, на підставі якої заперечення дійсності знаходить загальний характер). Ці риси роблять Байрона романтиком. Романтичним є й відчуття трагічної несумісності ідеалу й дійсності, протиставлення природи (як втілення прекрасного й великого цілого) зіпсованому миру людей, індивідуалізм (тобто протиставлення людини, що виступає як єдине, неповторне явище, усьому, що поза ним, що виступає як маса, безліч без печатки одиничності). «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття й рідко відвідуваних країнах, містах і племенах. Таке завдання було цілком сумісне із классицистическими поняттями про описову поему. Увага автора до високих, героїчних аспектів дійсності, осмислення сьогодення у світлі класичного минулого, височина поетичного словника й образної системи, пристрасть до абстрактних понять і античних алюзій були в традиції классицистической поезії. Новаторство Байрона. Незважаючи на зв’язок із просвітительської й классицистической традиціями, з найперших слів читачі відчули щось зовсім нове, тривожне, особливе. Їх уразив вигляд прочанина Гарольда, не наділеного ніякими чеснотами, різко несхожого з «сьогоденням» героєм»[11]. Н. Я. Дьяконова зв’язує новаторство Байрона із введенням нового героя й суперечній традиційній епічній поемі ліричної стихії. Центральна проблема добутку — проблема свободи особи, народу. У першій і другій піснях « Чайльд-Гарольда» поняття волі роздвоюється. По-перше, воно зв’язується зі звільненням цілих народів від поневолювачів. У першій пісні « Чайльд-Гарольда» Байрон показує, що Іспанію, захоплену французами, може звільнити тільки сам народ, весь народ. У розкритті проблеми волі із цієї сторони автора поеми цікавить особистість як втілення тиранії. Тиран принижує достоїнство народу, і тільки ганебний сон, лінь, смиренність народу дозволяють йому триматися у влади. Поневолення інших народів вигідно лише одиницям-тиранам. Але провину за нього несе й весь народ-поневолювач. Найчастіше в розкритті загальнонаціональної провини поет прибігає наприклад Англії, а також Франції й Туреччини. «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття літературного типу, що одержав назву «байронічний герой». Якщо зрівняти Гарольда з Корсаром, Гяуром, Каїном, Манфредом і іншими героями байроновских поем і драм, то ми зможемо виділити характерні риси цього літературного типу. Він рано переситився життям, його охопила найглибша меланхолія, «хвороба розуму». Він втратив зв’язок з навколишнім світом
, страшне почуття самітності стало для нього звичним. Доведений до межі егоцентризм приводить до того, що герой перестає випробовувати докори совісті, роблячи дурні вчинки, він ніколи не засуджує себе, завжди вважає себе правим. Таким чином, вільний від суспільства герой нещасний, але незалежність для нього дорожче спокою, затишку, щастя. «Байронічний герой» безкомпромісний, лицемірство йому чужо, тому що зв’язку із суспільством, у якому лицемірство є способом існування, зруйновані. Лише один людський зв’язок визнає поет можливої для свого вільного, нелицемірного й самотнього героя — почуття великої любові, що переростає у всепоглинаючу пристрасть. Даної риси тією чи іншою мірою проявляються в характері Чайльд-Гарольда. Цей образ перебуває в складних взаєминах з образом автора, властиво ліричного героя: вони те існують роздільно, те майже зливаються. «Вигаданий герой був уведений у поему з метою зв’язати її окремі частини»,- писав Байрон про Чайльд-Гарольде в передмові до поеми. Може здатися, що на початку добутку авторське відношення до героя близько до сатиричного: Гарольд «далекий дорівнює й честі й сорому!», «ледар, розбещений лінню». І лише виниклі до 19 років з пересичення світським життям «хвороба розуму й серця!», «глухий біль», здатність Гарольда критично глянути на неправду, що панує в цьому світі, де він жив, роблять його цікавим для поета. Композиція поеми будується на нових, романтичних принципах. Чіткий стрижень втрачається. Не події життя героя, а його переміщення в просторі, переїзд із однієї країни в іншу (властиво «паломництво») визначає розмежування частин. Переміщення героя при цьому позбавлені динаміки, він ніде не затримується, жодне явище його не захоплює, у жодній країні боротьба за незалежність не хвилює його так, щоб він залишився й прийняв у ній участь (у цій зупинці й позначилася б щира динаміка — динаміка внутрішнього миру героя, характерна для жанру романтичної поеми). Але тоді кому ж належать заклики:
До зброї, іспанці! Мщенье, мщенье! ( 1-я пісня)
Або:
ПРО, Греція! Повстань же на боротьбу! Раб повинен сам собі добути волю! ( 2-я пісня)
Очевидно, це слова самого автора.
Таким чином, композиція має два шари: етичний, пов’язаний з подорожжю Чайльд-Гарольда, і ліричний, пов’язаний з міркуваннями автора. Потік ліричних, суб’єктивних думок викликається асоціативним зв’язком з тим, що бачить Гарольд, а також управляється загальними лейтмотивами, головний з яких — проблема волі. «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття через авторське емоційне відношення. Рух від ліричної теми самотнього героя до епічної теми народної боротьби дана як зміна емоційних сфер героя й автора. Синтезу між ліричним і епічним початком не відбувається[12]. Навпроти, при переміщенні уваги на співвідношення героя й автора такий синтез епічного й ліричного шарів виявляється, тому не завжди можна точно визначити, кому належать ліричні роздуми — героєві або авторові.
Епічний шар подорожі знаходить лірико-романтичний характер за рахунок образів природи, і насамперед моря — символу некерованої й незалежної вільної стихії. Через кілька років Байрон написав продовження поеми: третю пісню (у Швейцарії, в 1816 р.) і четверту (в Італії, в 1818 р.). У третій пісні поет звертається до переломного моменту європейської історії — падінню Наполеона.
Чайльд-гарольд відвідує місце битви під Ватерлоо. І автор міркує про те, що в цій битві й Наполеон, і його супротивники захищали не волю, а тиранію. У зв’язку із цим виникає тема Великої французької революції, що висунула колись Наполеона як захисника волі.
Байрон дає високу оцінку діяльності просвітителів Вольтера й Руссо, що ідеологічно готовили революцію. У четвертій пісні головна проблема — роль поета, мистецтва в боротьбі за волю народів. Тут образ Чайльд-Гарольда, далекого подіям, народним інтересам, остаточно йде з поеми, у центрі — образ автора. Поет порівнює себе із краплею, що влилася в море, із плавцем, що зріднився з морською стихією. Ця метафора стає зрозумілої, якщо врахувати, що в образі моря втілений народ, століттями прагнучий до волі.
Таким чином, автор у поемі — поет-громадянин, що вправі викликнути: «Зате я жив, і жив я не дарма!» Інформація до домашнього міркування «Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття портрета. Домашнє завдання Знайдіть висловлення А. С.
Пушкіна про Байрона, про Чайльд-Гарольде. чи Згодні ви з російським поетом у його оцінках?