Це оповідання уводить читача в складний мир взаємин дитини й дорослого. Герой оповідання — живий, рухливий хлопчик, що живе у своєму світі. Дружині дуже хочеться пізнати невідоме, розсунути границі свого маленького миру саме зараз, і ні хвилиною пізніше. Дитина щодня, щогодини, пізнаючи мир, робить відкриття. От хлопчик раптом виявляє, що сонячні відблиски на стіні його кімнати схожі на вигадливі фігурки якихось казкових гномиків.
А от ранком маля прокидається з новою мрією, що захоплює всю його душу: мати кольорові олівці, якими можна писати цифри! Але дорослі крижаним тоном говорять йому, що сьогодні — царський день (свято царської сім’ї), і всі магазини закриті. Але це неправда, ледач і неповоротким дорослим просто не хотілося виходити на вулицю. Але хлопчикові зараз і негайно хочеться почати писати цифри!
Дорослі забули, що самі колись були дітьми й так само горіли з нетерпіння одержати щось саме зараз і ні вдень пізніше. Вони потім відчули, що надійшли неправильно, але визнавати свою помилку не хотіли. Усього цього не міг, звичайно, зрозуміти дитина. Хлопчикові так хотілося навчитися писати цифри, що він уже не міг стримувати свого нетерпіння.
Діти не вміють причинятися й кривити душею. Всі їхні почуття й емоції на очах. Дитина не може подолати з почуттями, що нахлинули на нього: «радість, змішана з нетерпінням», усе більше й більше опановує ім.
Він підстрибував, бив із всієї сили ногами в підлогу, лунко скрикував. Йому здавалося, що «життя із усього розмаху вдарила» його «тупим ножем образи», і він «закотився скаженим лементом болю, закликом рятуйте!.
Дорослі (мама, бабуся, дядько) уважали своїм обов’язком припинити погані нахили хлопчика, призвати до слухняності, змусити його упокоритися. Хлопчик образився, і на нього не діяли ніякі вмовляння. И тільки коли дорослі побачили, скільки щастя й радості приносить хлопчикові все нов і незвідане, вони пошкодували, що так з ним надійшли: «И якою радістю засяяли твої очі! Як клопотав ти! Як боявся розсердити мене, яким покірним, делікатним, обережним у кожному своєму русі намагався ти бути!
І як жадібно ловив ти кожне моє слово! Глибоко дихаючи від хвилювання, поминутно слинячи недогризок олівця, з яким старанням налягав ти на стіл грудьми й крутив головою, виводячи таємничі, повні якогось божественного значення риски! » Тільки дитина може так щиро й безпосередньо радуватися! Тепер уже й дорослі насолоджувалися радістю дитини, який ледве було його не позбавили.