Твір по літературі: Внутрішня краса людини в романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» У романі Л. Н. Толстого «Війна й мир» понад п’ятсот героїв. Серед них ми бачимо імператорів і державних діячів, полководців і рядових солдатів, аристократів і селян. Одні герої, як неважко помітити, авторові особливо симпатичні, інші, навпроти, далекі й неприємні. До речі, герої Толстого діляться не на позитивні й негативних, не на гарні й поганих, а на що змінюються й застигли.
До числа перших ставляться ті персонажі, життя яких проходить у постійному шуканні правди, у прагненні до добра, у бажанні приносити користь іншим людям. Так вийшло, що самі внутрішньо гарні толстовські герої не відрізняються красою зовнішньої (згадаємо Пьера Безухова, Наташу Ростову, Марью Болконскую). Навряд чи це випадково: таким чином, здається, щиросердечна краса, не закрита зовнішньої, стає ще помітніше. У цьому неважко переконатися, повнимательнее придивившись, скажемо, до образа Пьера Безухова Ми знайомимося з Пьером у першій же главі роману у великосвітському салоні Ганни Павлівни Шерер. Перед нами з’являється «масивний, товстий парубок з остриженною головою, в окулярах», якого відрізняє розумний, боязкий, «спостережливий і природний» погляд.
Саме щирість і природність Пьера контрастно виділяються в цієї «прядильній майстерні», наповненої байдужими людьми — «веретенами». «Одна жива людина серед усього нашого світла», — говорить про нього князь Андрій Болконский. Емоційний, що не вміє стримувати й приховувати свої почуття, Пьер дуже незабаром розташовує до себе читачів На початку роману герой ще молодий, погано знає життя й майже не розбирається в людях. Так, першим серйозним випробуванням для Пьера стає одруження на елен.
Він виявився беззбройним проти підступництва, облудності Курагиних, що заманили його у свої мережі. Але морально Пьер набагато вище цих людей: провину за случившееся він повністю бере на себе. Серйозно змусила Пьера задуматися над своїм життям і його дуель із Долоховим, після якої він зрозумів, наскільки далекий йому весь цей світський маскарад. Усвідомивши це, Пьер прагне повернути свою долю в інше моральне русло У душі Пьера «згорнувся той головний гвинт, на якому трималося все його життя».
Він перекреслив минуле, але не знав, яким буде майбутнє. Однак ми розуміємо, що задаватися питаннями, подібними тим, якими задається Пьер, може тільки високоморальна людина: «Що погано? Що добре? Що треба любити, що треба ненавидіти? Для чого жити й що таке я…
». А після розчарування в масонстві, куди його привело бажання бути корисним суспільству, після його невдачі в намірах полегшити положення кріпаків до Пьеру знову прийшла незадоволеність собою — та рушійна сила, що не давала згаснути в ньому духовному вогню. Таким з’являється перед нами герой напередодні Вітчизняної війни 1812 року Толстой далеко не випадково приводить Пьера Безухова на Бородінське поле. Може здатися, що сугубо цивільному й трохи незграбному Пьеру тут не місце. Однак голос совісті підказує йому, що зараз він повинен бути саме тут, оскільки тут відбувається головна подія, що вирішує для долі націй. От це майже інстинктивне, часто до кінця не усвідомлене почуття причетності своєму народу і є, мабуть, головна риса кращих героїв Толстого. У вчинках Пьера немає ніякої «зовнішньої красивості», і часом вони здаються навіть нелогічними. Він залишається в палаючій Москві, щоб убити Наполеона, а замість цього рятує сопливую дівчинку й гарну армянку.
Намірившись убити головного ворога російського народу, Пьер намагається вирішити завдання, що не під силу одній людині. А от зробити пускай і не настільки ефектний, але такий необхідний добрий учинок — це цілком по плечу героєві. Вся натура Безухова повстає проти жорстокості й зла, з якими він зіштовхується на кожному кроці в зайнятий французами Москві. Після всього побаченого й пережитого Пьер почував, що не зможе сам відродити згаслу в ньому віру в життя, у Бога, у людину. Урятувала його зустріч із Платоном Каратаевим, завдяки якому Пьер відчуває себе часткою цілого величезного миру: «И все це моє, і все це в мені, і все це я!». Він усвідомив, що мета й сенс життя — саме життя у всіх своїх проявах. Ця сама толстовська думка робить героя ще більш багатим і гарним внутрішньо. Не можна не відзначити, що все це час у душі Пьера жила ніжна й піднесена любов до Наташе.
Любов, недоречність якої він усвідомлював, поки живо був князь Андрій, і тому завзято зберігав її в собі, не бажаючи заважати взаємному почуттю двох найближчому його серцю людей Таким чином, розумний, м’який, добросердий, часом непрактичний і підданий страстям Пьер цілком заслужено в епілозі роману знаходить сімейне щастя. Закінчуючи розмову про Пьере Безухова, не можна не згадати слова Андрія Болконского про свого друга: «Це сама неуважна й смішна людина, але саме золоте серце»