“Водоспад” Ермітажу — одне з багатьох, але разом з тим і один із кращих добутків Рейсдаля на цю тему. Прагнучи з найбільшою наочністю показати непереборну динамічну силу водяного потоку, що падає, Рейсдаль у ряді картин варіює тому водоспаду. Він те прибігає до витягнутого по вертикалі формату, будуючи пейзаж уступами нагору, те розвиває композицію вшир, поєднуючи на першому плані воду, камені й дерева. Але щораз основний характер зображення визначається рухом бурхливих вод. Вони падають зі скель потужним потоком і котять свої покриті піною хвилі вперед на глядача, підхоплюючи стовбури упалих дерев, дроблячись і пінячись у кам’янистому ложі В ермитажной картині сила руху зосереджена на першому плані, обмеженому величезними каменями.
Тут, стиснутий у своїх берегах, вирує потік. Праворуч у воду впав стовбур зламаної берези, і кора її залучає погляд інтенсивною білизною. Цей знайомий також по інших картинах Рейсдаля мотив відіграє істотну роль у композиції. Він підсилює й підкреслює рух першого плану, якому протиставляються спокійні лінії пейзажу вглубине. У порівнянні з іншими, подібними нашої, картинами, де вода як би захоплює весь передній план, в ермитажном “Водоспаді) ) потік обмежений по сторонах берегами. Зм’якшений також контраст між світлом і тінню, у зображенні далеких планів переважають більше спокійні мотиви.
Загальному ідилічному настрою, що панує в цій частині пейзажу, відповідає й фігура пастуха, написана Адріаном ван де Вельде. Тому що цей останній, помер в 1672 р., те можна з вірогідністю сказати, що картина Рейсдаля виникла до цього строку. (Через те, що з 1661 р. Рейсдаль не позначав датами своп картини, головним, крім стилістичного аналізу, основанпом для визначення часу їхнього виникнення є трактування зображених у них людей) . Найімовірніше припустити, що “Водоспад” виконаний наприкінці 1660-х років після “Болота” і “Річки в лісі” , тому що героїчні мотиви звучать у ньому менш сильно.
Тої повної єдності й цілісності, які властиві кращим його добуткам, художник в “Водоспаді” уже не досягається Шістдесяті роки — найбільш блискучий період творчості Рейсдаля. Це були часи, коли культура Голландії переживала найвищий розквіт. В особі своїх провідних художників голландський живопис досягає в ці роки виняткової проникливості й глибини в підході до людини й природи. У це десятиліття створюються кращі утвори Рембрандта й Рейсдаля. Однак у середині XVII в.
уже ясно починають позначатися протиріччя між реалістичними устремліннями представників передового мистецтва й пануючими в буржуазних колах ідеалами. Визнанням серед вищих шарів голландського суспільства користуються не кращий пейзажист і не великий творець психологічного портрета, а ошатні “итальянизирующие” художники, блискучі, але поверхневі портретисти. Пора розквіту вже несе в собі ознаки розкладання. Істотні зміни в розміщенні класових сил, що происшли в середині століття, знайшли своє вираження й у відношенні до мистецтва. Після Мюнстерского миру з Іспанією в 1648 р.
, що остаточно закрепили самостійність Голландії, сповнена свідомістю свого значення, буржуазна верхівка стала протиставляти себе іншим верствам населення. Буржуазія використовувала свою політичну могутність не для поглиблення революційних завоювань, а для придушення демократії. До цього саме періоду ставляться відомі слова Маркса: “Народні маси Голландії вже в 1648 р. більше страждали від надмірної праці й терпіли гніт більше жорстокий, чим народні маси всієї іншої Європи” . У другій половині століття крах демократичних ідеалів початку сторіччя виступив з повною очевидністю.
Законодавець художніх смаків — голландська буржуазія, особливо її швидко перенароджена в паразитичний клас верхівка, втратила смак до національного мистецтва з його тверезим реалістичним підходом до дійсності. До живопису стали висувати вимоги ідеалізованого зображення людей, побуту, природи. Якщо від портретистів вимагали ошатних парадних зображень, де передачі одягу й обстановки надавалося більше значення, чим виразності осіб, де все більше поширення одержувала алегорія, то й в області пейзажу беруть гору декоративні тенденції. Все більше визнання й тут одержують добутки “итальянизирующих” майстрів, що ведуть від повної нез’ясованої принадності, але трохи одноманітної природи Голландії до ефектних видів півдня.
Барвисті гавані Воникса, жваві сценами полювань лісові види Гаккорта, пасторалі Берхема з фігурами пастушок, що виступають яскравими кольоровими плямами на тлі південного неба, — такі улюблені тепер пейзажі, усе більше ідеалізовані й декоративні У той же час творчі устремління Рейсдаля, що створювало свої найбільш проникливі реалістичні зображення, ідуть у розріз зі смаками панівного класу На жаль, що дійшли до нас убогі біографічні відомості не дають можливості ясно уявити собі ні взаємини великого пейзажиста з навколишнім його суспільством, ні його особисте життя. Ми знаємо лити те, що художник залишився неодруженим.
Він був, видимо, слабкого здоров’я, часто болів. Уже в сорок років Рейсдаль склав свій заповіт, що свідчить про його зворушливу турботу про старого батьку Судячи з тому, що Рейсдаль запрошувався як експерт і працював з такими визнаними майстрами, як портретист Томас де Кейзер, він на початку шістдесятих років ще користувався популярністю.
Однак замовлення художник одержувало переважно на пейзажі з водоспадами, які ввійшли в моду після поїздки евердингена в Скандинавію. За винятком північних ландшафтів, привлекших його своєрідністю своїх мотивів, художник в 1660-х роках залишався вірний своїй тематиці й манері.
Пануючі ідеали вплинули на Ройсдаля лише в більше пізній період, в 1670-е роки, коли творча енергія старого майстра трохи ослабшала. Спад творчості Рейсдаля, що намечается в цей час, — безсумнівний результат впливу навколишнього середовища. Однак геніальний пейзажист ніколи повністю не підкорився новій моді. Тільки цим і можна пояснити, що зм’якшений, классицизирующий стиль його майстерно написаних пізніх картин не задовольняв запитам буржуазії Голландії У пізній період діяльності популярність Якоба ван Рейсдаля падає, його засобу висихають. В 1682 р. великий голландський пейзажист умирає До останнього десятиліття життя Рейсдаля ставляться чотири картини Ермітажу. Найбільш значна з них — “Морський вид” , створена, видимо, на початку 1670-х років.
Художник неодноразово звертався до зображення моря, те передаючи бурхливу поверхню вод із судами, що йдуть під сильним креном, те живописуя омиваний хвилями морський берег. До числа подібних видів узмор’я належить і ермитажний варіант цієї теми, кілька разів повтореної Рейсдалем. Зображений піщаний берег, на який, поступово затихаючи, набігають хвилі з легенями взбризгами піни на гребенях. Високе небо покрите хмарами. Далекі простори повітря, води, землі передані з винятковою майстерністю. Рейсдаль відмовляється від різких контрастних зіставлень, настільки характерних для його творчості, відмовляється від бурхливого руху.
Колористическая гама картини побудована на тонких мальовничих сполученнях зеленуватої з білою піною води, важкого свинцевого неба й жовтуватого піску дюн. Пастозна манера листа поступилася місцем рідкому накладенню фарб із просвітчастим ґрунтом. Це дало можливість художникові досягти великої прозорості в зображенні води. Фігури, з більшим тактом уписані А. ван де Вельде, завдяки своїм тонким силуетам і стриманій барвистій хвилі самовдоволеного міщанства розбагатілої буржуазії, що настільки гибельно позначилася на голландському мистецтві Однак значення творчості Рейсдаля визначається не пізніми добутками, що носять явні ознаки занепаду, а кращими його картинами 1650- 1660-х років, які розкрили перед пейзажним живописом нові можливості в зображенні стихійних сил і моці природи Добутку Рейсдаля, експоновані в нашім музеї, дають повну можливість простежити творчий шлях художника. Розширивши й поглибивши подання об навколишню людину природі, Рейсдаль зробив важливий крок уперед у реалістичному збагненні миру