Повість «Вогненний ангел» — одне із приватних виражень «історичного почуття» Брюсова, одне зі свідчень інтересу його до кризових моментів і епох всесвітньої історії. У цьому випадку це — епоха Відродження: «найбільший прогресивний переворот, пережитий до того людством», по відомих словах Энгельса. Це — Німеччина XVI століття, через десять років після того, як задушене було знамените селянське повстання 1525 року, чию історію в її найважливіших моментах ми знаємо по іншій роботі того ж Энгельса.
Дія повести починається в 1535 році: дата викликає в нашій пам’яті мюнстерских анабаптистів, найцікавіший етап у розвитку комуністичного руху феодальної епохи. Природна цікавість, з яким береться радянський читач за читання цієї повісті. Для того, щоб воно не було обмануто, необхідно ще до почала знати, що хотів у ній дати автор і що міг дати за умовами свого часу й тої соціальної групи, до якої він примикав у момент створення свого роману
В 1897 році Брюсов зробив першу свою поїздку в Німеччину. Він побував у Берліні, Кельні, Ахене, Бонні, у прирейнских містах. «Кельн і Ахен, — писав він, — засліпили мене яскравою золоченою пишністю своїх середньовічних храмів. Уперше «крізь магічний кристал» {Вираження Пушкіна (з «Євгенія Онєгіна»).} стали мені образи «Вогненного ангела».
З 1897 року по 1907, коли повість стала друкуватися в журналі «Терези», органі московських символістів, протягом десяти років образи ці смутно жили у творчій свідомості Брюсова. Жили, сплітаючись із його тривалим інтересом до так званим «окультних наук», з його історичними заняттями, з його інтимними переживаннями, з переживанням подій великого суспільного значення, нарешті й з його літературними враженнями, з його творчістю в інших областях поезії
На початку 1905 року московський журнал «Мистецтво» у хроніку сповіщав читачів: «Наші за останнім часом найбільш талановиті й видні лірики — К. Бальмонт і В. Брюсов пробують свої сили в нових, ще не підвладних їм, областях. Бальмонт написав драму у віршах «Зміна квітів», В. Брюсов — драматичні сцени з майбутніх часів — «Земля». Крім того, останній, по слухах, зайнятий більшим історичним романом з життя знаменитого германського містика Агриппи, 1486-1535″.
На жаль, нам не вдалося встановити, по доступним нам матеріалам, хронологічні дати початку, розгортання й закінчення роботи над повістю. Очевидно, точних вказівок такого роду й немає ні в щоденниках, ні в переписці Брюсова. У сезон 1904-1905 року задум перебував ще в періоді дозрівання. «Для мене, — говорить Брюсов про цю пору, — це був рік бури, виру. Ніколи не переживав я таких страстей, таких катівств, таких радостей. Більша частина переживань втілена у віршах моєї книги «Stephanos» («Вінок»). Дещо ввійшло й у роман «Вогненний ангел». На підставі цього запису можна припускати, що в 1904-1905 роках систематична робота над повістю ще не починалася
Це підтверджує, з іншого боку, і И. М. Брюсова {Ашукин Н. Валерій Брюсов. М., 1929. С. 219.}, що повідомляє, що повість писалася «нашвидку, у міру друкування в «Терезах» — тобто з кінця 1906 по 1908 роки. — Деякі глави здавалися в друкарню вроздріб. Але обмірковував В. Я. цю річ довго. За багато років до її друкування він говорив, що хоче писати роман «Відьма». Своє захоплення спіритизмом він пояснював, як шукання підходящого матеріалу й типів для роману. Для вивчення епохи роману (німецьке життя XVI століття) прочитано було багато книг».
До стадії обмірковування ставиться, видимо, і ряд незакінчених начерків, що свідчать про коливання автора у виборі самого заголовка. Заголовок міняється кілька разів: «Повість про відьму», «Молот відьом», «Правдива повість». Дві останніх назви — стилізація: «Молот відьом» — пряме перенесення на повість заголовка знаменитого, у своєму роді, інквізиційного трактату кінця XV століття, до якого ми ще повернемося. «Правдива повість» — заголовок, стилізований під мемуари сучасника й обусловившее форму оповідання від першої особи. Стилізований титул поступово розростається, знов-таки не відразу приймаючи свою остаточну редакцію. Самий великий заголовок звучить особливо цікаво:
«Правдива повість про відьму, объявившейся в монастирі св. Катерини, що біля Бонна, і присудженої до страти імперським судом під головуванням його преподобія архієпископа Кельнського Германа, у березні місяці, у рік від втілення Слова 1535, з додаванням опису облоги міста, що обурилося проти законної влади, Мюнстера й правління там богопротивного єретика Яна Лейденського, царем Нового Сіону іменованого, а також про зустрічі з Агриппою з Неттесгейма, Мартіном Лютером і іншими знаменитими людьми нашого часу, розповідається очевидцем у трьох частинах».
Таким чином, на одному з етапів «творчої історії» повести первісний задум роману про «відьму» повинен був якимось неясним для нас образом злитися з оповіданням про боротьбу мюнстерских анабаптистів — з оповіданням про соціальний рух епохи. Дозволено думати, що ідея цього з’єднання не споконвічна. Перший період дозрівання задуму — це повість про «відьму», і тільки. Повість почата в манері пересічного історичного оповідання. Парубок, прізвища якого ще не придумане, по ім’ю Паоло, італієць, приїжджає в Німеччину з Італії, зупиняється в поганому трактирі, де бенкетують студенти, або, по іншому начерку, — ландскнехти, і серед ночі розбуджений жіночими лементами в сусідній кімнаті. Побігши туди на допомогу, він знайомиться з майбутньою героїнею роману, імовірно, майбутньою «відьмою», жертвою якихось нещасних обставин, теж чужинкою. Зав’язка, звичайна в кожного з епігонів Вальтер-Скоттовской манери, незабаром, однак, Брюсовим занедбана