Володимир Андрійович Дубровский у романі «Дубровский»
У романі А. С. Пушкіна «Дубровский» (1833 рік) дана картина життя російського провінційного дворянства. У вересні 1932 року Пушкін зустрівся з П. В. Нащокиним і почув від нього оповідання про про-тотипе Володимира Дубровского — білоруському дво-рянине Островському. Островський судився на початку 1830-х років із сусідом через землю й, програвши про-цесс, став розбійником. «Дубровский» — социаль-але-психологічний роман. Він був відповіддю Пушкіна на розвиток західної прози («Червоне й чорне» Стендаля в 1830 році, «Шагренева шкіра» Бальзака в 1830-1831 роках, «Індіана» Жорж Санд в 1832 році).
Історія життя Володимира Дубровского така. Він рано втратився матері. Батько віддав його в Кадетський корпус із восьми років, звідки він був випущений « корені-тім гвардії». Батько, поручик гвардії, володів « семи-десяті душами» у Кистеневке. Син одержував з будинку «більше, ніж повинен був очікувати». Владимир слу-жив в одному із гвардійських піхотних полків у Пе-Тербурге. «Будучи марнотратний і честолюбний, він по-зволял собі розкішні примхи, грав у карти й вхо-дил у борги, не піклуючись про майбутнє й передбачаючи собі рано або пізно багату наречену, мрію бідної моло-дости».
Орина Єгорівна Вузирева, нянька Володимира, ви-кликала його в Кистеневку з нагоди хвороби батька, на-чавшейся на судовому процесі, і у зв’язку з передачею Кистеневки Троекурову. «Думка втратити батька сво-його обтяжливо терзала його серце…» Приїзд Троекурова в Кистеневку остаточно добив Андрія Гавриловича: сильне емоційне порушення, крововилив у мозок, смерть — усе в межах напівгодини. Батька поклали в труну в мунди-ре, що сли ще в 1797 році. Володимира очікувала ни-щета.
Під час приїзду чиновників юрба (двірські) хотіла кинутися на них і зв’язати. Це був би бунт. Владимир зупинив юрбу, сказавши, що звернеться до государя. При підпалі будинку коваль Архип забенкету-ет двері на ключ, і чиновники гинуть у пожежі. Це поставило Володимира Дубровского поза законом. З Кистеневки «пропали невідомо куди» Дубровский, нянька, двірська людина Григорій, кучері Антон, куз-нец Архип. Дубровский перетворився у ватажка раз-бойников. У декількох трійках роз’їжджали вони по губер-нии, грабували пошту, поміщицькі будинки, «віддавали їхньому вогню». «Начальник зграї славився розумом, відважно-стью і якоюсь великодушністю». Він не відняв у курье-ра (прикажчика) 2000 рублів, послані вдовою Глобо-Виття своєму синові, гвардійському офіцерові; «Дубровский сам був гвардійським офіцером, він не захоче скривдити товариша». Він нападав тільки на відомих багатіїв, але не грабував дочиста й не вбивав. Своє розбійне життя Дубровский пояснив Маші як неминучий крок: «Так, я той нещасний, котрого ваш чи батько-шив шматка хліба, вигнав з отеческого будинку й послав грабувати на більших дорогах…» Але читач понима-ет, що Володимир міг не підпалювати свій будинок, вір-нуться в Петербург, служити, не робити боргів, ви-придатне женитися, якщо немає бажання заробити гроші власною працею
Але ми, звичайно, повинні пам’ятати, що Володимир з дитинства був відірваний від будинку й поміщений у казенну військову обстановку. Його характер, світогляд і кругозір складалися без щоденного спілкування е батьком. У главі XI роману Пушкін пояснює підміну вчителя-француза на Дубровского, що, викупивши паперу француза, оселився в будинку Троекурова. З опису його життя в будинку Троекурова ми повніше уз-наймання Володимира. Він — сміливий, холоднокровний ( слу-чай з ведмедем у кімнаті), знає музику, добре тан-цует, уміє триматися в суспільстві, моторний на полюванні. І він полюбив Машу Троекурову. Але це не удержало його від пограбування Антона Пафнутьича в будинку Троеку-Рова, хоча ясно було, що інкогніто через це раса^-криється. Що ж йому було важливіше: гроші або лю-бовь?
Маша зберігає вірність князеві Верейскому по-сле вінчання. Цим вона дає урок моральної твердо-сти Володимирові. В останній главі роману Пушкін описує бій розбійників із солдатами.. Під час рукопашної сутички Дубровский застрелив офіцера. Через не-скільки днів Дубровский зник, порадивши посту-пити так і своїм товаришам, які розбагатіли під нього начальством
Закриваючи прекрасний роман А. С. Пушкіна, чи-татель не випробовує ні особливого співчуття до Влади-Миру Дубровскому, ні замилування його «подвигами». Зате з більшим інтересом ми знайомимося з некото-рими сторонами життя Росії в тридцятих роках де-вятнадцатого століття