Вольперт Л. И.: Дидрот (Diderot) Дени
-1784) РАН
/aaa>
Джерело: Література Освіти )-1784), французький письменник, філософ-просвітитель, організатор, ідейний керівник і редактор «Енциклопедії» («E). Художня творчість Д. ніяк не відбилося в оцінках і судженнях П. У казці П. «Цар Микита й сорок його дочок» (1822) є паралелі роману «Нескромні скарби» («Les bijoux i) на рівні мотивів, словесних і фразових збігів, що дає деякі підстави включити цей добуток у її літературне тло. П. бачив в «палкому», по його визначенню («Про незначність літератури росіянці», грудень 1833 — березень 1834 — Акад. XI, 272), Д. головним чином, якщо не винятково, представника французької філософії XVIII в., що входили в «енциклопедії скептичний причот» («До вельможі», 1830, ст. 73-74), однодумця Вольтера й «самого ревного з його апостолів» (Акад. XI, 272). Ст. 30 вірша «До вельможі» («Те чтитель Промислу, то скептик, то безбожник») містить точну характеристику еволюції поглядів Д. від «Філософських думок» («Pe) і «Прогулянки скептика» («La Prome) до пізнішого атеїзму. У статті «Олександр Радищев» (1836) згадується «політичний цинізм» (чорновий варіант: «фанатизм») Д. (Акад. XII, 36, 355). Відповідно до одному із планів «Капітанської дочки», П. припускав вивести Д. при дворі Катерини II, зробивши його учасником розв’язки («Батько їде просити. Орлів. Екатерlt;инаgt;. Дидерот. Страта Пугачова». — Акад. VIII, 929); цей намір був залишений, можливо, зокрема тому, що, відповідно до хронології роману, розв’язка відбувалася багато пізніше перебування в Петербурзі Д. (8 жовтня 1773 — 5 березня 1774), що приїжджав у Росію за запрошенням імператриці. На полях що належало П. А. В’яземському копії «Записок» Е. Р. Дашковой, де багато й захоплено говорилося про зустрічі з Д., проти слів, що ненавмисно відбила станові забобони мемуаристки, П. зробив калу, що викривав її в штучному пафосі: «Дідро, учитель і апостол рівності, яким автор захоплюється, так би не виразився» (Гиллельсон. III. С. 109; оригінал по-французькому).)-882, 1208), 4 тому мемуарів, переписки й невидані твори Д. (Там же. № 883), які П. читав в 1832 (лист до дружини 27 вересня 1832 — Акад. XV, 32), і переписка Д. з бароном Ф. — М. де Гриммом (Grimm, 1723-1807) (Там же. № 831-832), що читалася П. в 1834 (лист до дружини 17 квітня 1834 — Акад. XV, 128). По розрізаних і нерозрізаних сторінках не можна з вірогідністю судити про те, які добутки Д. цікавили П., тому що деякими томами користувався П. А. В’яземський (йому належать і отчеркивания на полях). Майже без уваги були залишені драми (розрізані лише перші акти), і лише частково читалися «Салони». Розрізано видана окремим томом, що ставиться до зазначеного зібрання творів, біографія Д. з нарисом його творчості, написана літератором з кола енциклопедистів Ж. — А. Нежоном () (Бібліотека П. № 1208).)»До вельможі» // Стих. П. 1820-1830 гг. С. 197, 206; Гиллельсон М. И. 1) Пушкін і «Записки» Е. Р. Дашковой // Прометей. Вип. 10. С. 143-144; 2) Гиллельсон. III. С. 108-113; Левинтон Г. А., Охотин Н. Г. «Що за справу їм — хочу…»: Про літературні й фольклорні джерела казки А. С. Пушкіна «Цар Микита й сорок його дочок» // ЛО. 1991. № 11. С. 29.
Л. И. Вольперт