Вольперт Л. И.: Фонтенель (Fo) Бернар Ле Бовье (Le Bovier) де.
Бернар Ле Бовье (Le Bovier) де (1657 РАН
Джерело: Література Освіти ), французький письменник, філософ, популяризатор науки, попередник просвітителів. Багате й різноманітне в змістовному й жанровому відношеннях творча спадщина Ф. включало художні твори (ідилії, трагедії та ін.), критичний^-критичні-літературно-критичні праці й науково-популярні твори; із числа останніх, що відрізнялися простим, загальнодоступним викладом складних наукових предметів витонченою мовою салонної бесіди, найвідомішим, що принесли Ф. славу, були «Бесіди про множинність мирів» («E). П. бачив у Ф. насамперед і головним чином філософа, що виявляється з оточення, у якому Ф. згадають у першому чорновому варіанті строфи 22 глави VII «Євгенія Онєгіна» (Акад. VI, 438), де перераховуються улюблені автори Онєгіна (Д. Юм (Hume, 1711-1776), У. Робертсон (Robertso), Ж. — Ж. Руссо, Г. Мабли (Mably, G. Bo), П. — А. Гольбах (Holbach, P. — H. Thiry, baro) і ін.). В «lt;Арапі Петра Великогоgt;» (глава I) для створення історичного колориту Ф. називається в парі з «Монтеские» (Монтеск’є) (Акад. VIII, 4) у числі знаменитостей, чиїми розмовами «одушевлялися» вечері, на яких був присутній герой роману. У той же час Ф. повинен був, очевидно, привертати увагу П. і як учасник «суперечки древніх і нових» на стороні останніх, супротивник Ж. Расина й одночасно апологет свого дядька П. Корнеля, про що свідчить знайомство П. з «Життям Корнеля» («Vie de P. Cor) Ф. і згадування в зазначеному вище переліку іншого учасника «суперечки древнього й нових», друга Ф. поета А. Удару де Ла Марнотрата (Houdar de La Motte, 1672. Поезію Ф., слідом за Ж. — Ф. де Лагарпом, П. ставив невисоко: читання Онєгіна «не перебираючи» чекаючи відповіді Тетяни (глава VIII, 35) включало спочатку, відповідно до чистового рукопису, «идильи Фонтенеля» (Акад. VI, 633), однак, порахувавши, імовірно, звертання до них занадто сильним проявом байдужості й байдужності героя, П. трохи зм’якшив його настрій, замінивши «идильи» на «створіння» (Акад. VI, 183), які читачі безумовно асоціювали з науково-популярними трактатами цього автора.)»Париж. (Хроніка російського)» (Совр. 1836. T. 1) указав на приналежність йому наведеної з «Життя Корнеля» цитати, автора якої Тургенєв не пам’ятав (Акад. XII, 185). Зауваження П. у начерку «lt;Про прозеgt;» (1822) про глузування Вольтера над «вишуканістю тонких виражень» Ф. (Акад. XI, 18) сходить до «Ліцею» Лагарпа. У бібліотеці П. було зібрання творів Ф. (Бібліотека П. № 921.).
Л. И. Вольперт