Вони боролися за Батьківщину Про роман «Вони боролися за Батьківщину» сам Шолохов сказав так: «У ньому мені хочеться показати наших людей, наш народ, джерела його героїзму… Я вважаю, що мій борг, борг російського письменника — це йти по гарячих слідах свого народу в його гігантській боротьбі проти іноземного панування й створити твір мистецтва такого ж історичного значення, як і сама боротьба». У романі багатогранно розкрита доля трьох скромних рядових людей — шахтаря Петра Лопахина, комбайнера Івана Звягінцева, агронома Миколи Стрельцова. Дуже різні по характерах, вони зв’язані на фронті чоловічою дружбою й безмежною відданістю Батьківщині Микола Стрільців пригноблений відступом свого полку й особистим горем: перед війною пішла дружина, дітей залишив у старої матері. Це не заважає йому героїчно боротися. У бої він був контужений і оглухнув, але тікає з госпіталю в полк, у якому після боїв залишилося всього двадцять сім чоловік: «Кров з вух у мене перестала йти, нудоти майже припинилися.
Навіщо я там валявся б… А потім, я просто не міг там залишатися. Полк був у дуже важкому положенні, вас залишилося небагато… Як я міг не прийти? Битися поруч із товаришами адже можна й глухому, вірно Петя?» Петру Лопахину «… хотілося обійняти й розцілувати Стрельцова, але горло раптово стисла гаряча спазму…». Іван Звягінцев, до війни комбайнер, богатир, простодушна людина, прагне утішити Стрельцова, скаржиться йому сам на своє нібито невдале сімейне життя.
Шолохов цю історію описує сюмором. Слова командира дивізії Марченко — «нехай ворог тимчасово тріумфує, але перемога буде за нами» — відбили оптимістичну ідею роману, його глав, опублікованих в 1949 році Зустріч Шолохова з генералом Лукиним привела до появи в романі нового героя — генерала Стрельцова, брата Миколи Стрельцова. В 1936 році Лукин був репресований, в 1941-м звільнений, відновлений у чині й спрямований в армію. 19-я армія Лукина прийняла на себе удар 3-й танкові групи Гота й частини дивізій 9-й армії Штрауса на захід від Вязьми.
Протягом тижня армія Лукина стримувала настання німців. Генерал Лукин був важко поранений і під час бою взятий у полон. Він мужньо витерпів всі негоди полону У романі генерал Стрільців, що вернувся з «місць не настільки віддалених» у будинок брата, відпочиває. Зненацька він був викликаний у Москву: «Згадав про мене Георгій Костянтинович Жуків! Що ж, послужимо Батьківщині й нашій Комуністичній партії!» Сильний емоційний вплив роблять всі батальні епізоди. От ми бачимо, як «сто сімнадцять бійців і командирів — залишки жорстоко порваного в останніх боях полку — ішли зімкнутою колоною», як воїни зберегли полковий прапор Лопахин важко переживає загибель героїчно, що боровся лейтенанта, Голощекова. Старшина Поприщенко сказав на могилі Голощекова: «Може, і ви, товариш лейтенант, ще почуєте нашу ходу…
» Із замилуванням Лопахин говорить про Кочетигове: «А як він танк підпалив? Танк його вже задавив, засипав до половини, груди йому всю зім’яв. У нього кров з рота хльостала, я сам бачив, а він піднявся в окопі, мертвий, піднявся, на останньому подиху! І кинув пляшку… І запалив!» Теплі почуття викликає кухар Лисиченко, що використовує кожну можливість виявитися на передньому краї. Лопахин запитує його: «…
де кухня й що ми сьогодні будемо жерти по твоїй милості?» Лисиченко пояснює, що заправлення казана щами він зробив і залишив двох поранених за щами доглядати. «От повоюю трошки, підтримаю вас, а прийде час обідати — уползу в ліс, і гаряча їжа по можливості буде доставлена!» Лопахин під час бою підбив танк і збив важкий бомбардувальник Стрільців при відступі переживає: «…
якими очами проводжають нас жителі…» Лопахин теж переживає це, але відповідає: «Б’ють нас? Виходить, поделом б’ють. Воюйте краще, сукини сини!» Комбайнер Звягінцев уперше бачить палаючий спілий хліб на степовому просторі. Душу його «занудьгувала». Він говорить із колоссям: «Милий ти мій, до чого ж ти прокоптився! Димом-Те від тебе смердить,- як від цигана… От що з тобою проклятий німець, окостеніла його душа, зробив».
Опису природи в романі вв’язані з військовою обстановкою. Наприклад, перед очами Стрельцова коштує вбитий юний кулеметник, що впав між квітучих соняшників: «Може бути, це було красиво, але на війні зовнішня краса виглядає кощунственно…» Доречно згадати про одну зустріч Шолохова зі Сталіним, що відбувся 21 травня 1942 року, коли Шолохов приїхав із фронту, щоб відзначити день народження. Сталін запросив Шолохова до себе й порадив створити роман, у якому б «правдиво і яскраво… були зображені й герої солдати, і геніальні полководці, учасники нинішньої страшної війни…
«. В 1951 році Шолохов зізнається, що «образ великого полководця не виходить». По романі «Вони боролися за Батьківщину» С. Бондарчук поставив фільм, схвалений самим Шолоховим. Талант Шолохова цілком виявився в цьому романі, що знаходить широкий читацький попит і виховує в людях патріотизм.