Воронова Н. Робинзон Крузо.
— Даниель Фо. А в 1719 році, переживши безліч зльотів і катастроф, вона повинен був сісти за письмовий стіл і вивести на чистому аркуші паперу: «Життя й надзвичайні дивні пригоди Робинзона Крузо-«)- авантюрист, вічно обплутаний боргами, він у шістдесятирічному віці якимсь дивом зберіг і передав літературному дітищу свою життєву енергію, що б’є через край.)»непотрібним мотлохом». Робинзон скоряє природу саме тому, що для англійця життя поза цивілізацією неможлива. «Цілими годинниками — цілими днями, можна сказати, — я в самих яскравих фарбах уявляв собі, що б я робив, якби мені нічого не вдалося врятувати з корабля. Моєю єдиною їжею були б риба й черепахи. А тому що пройшло багато часу, перш ніж я знайшов черепах, то я просто вмер би з голоду. А якби не загинув, те жив би як дикун». Робинзон всіма силами намагається вирвати себе з так званої «простоти» і «природи». Однак у цієї історії є «підводний плин» — його виявив ще Жан-Жак Руссо — герой панічно боїться відірватися від цивілізації, стати дикуном, але в той же час, усе більше й більше зближається із природою.) він постійно змушений «винаходити колесо». Досить безладний парубок перетворюється в справжнього творця. Причому він не тільки створює навколо себе мир матеріальний, але й знаходить власний внутрішній мир. В оригіналі роману Робинзон проходить шлях від безвір’я до віри, та й у російському переказі Корнія Чуковського він стає мудрою людиною, щоправда, далеко не в такому ступені релігійним, як у тексті Дефо. Так чи інакше, у руки й дорослому, і юному читачеві попадає не просто «чтиво», а «удачнейший трактат про природне виховання» ( Жан-Жак Руссо). Якщо ж говорити сучасною мовою, перед нами книга про самовиховання, про те, як людина «робить себе сам».)»антипригодою». У книзі немає ні любовної інтриги, ні погонь, ні боїв, ні пошуків скарбу, навіть діалогів практично немає (якщо не вважати розмов з папугою й П’ятницею). Якою магією повинен володіти письменник, щоб змусити читача невідривно стежити за тим, як «вигнаний з Раю» герой самостійно вчиться різним ремеслам і сільському господарству, цілий рік убиває в землю коли, щоб захистити себе від ворогів, а потім два роки майструє човен. Він займається самими повсякденними справами, на які, читаючи іншу книгу, ми б не звернули ніякої уваги. Літературознавці давно назвали це «феноменом простоти». Дійсно, секрет чарівності роману і його головного героя труднообъясним.) Головне, щоб де-небудь у затишному куточку саду був курінь і — відчуття самітності. Тобто було б місце, де можна сховатися від дорослих, слухати скрекіт коників і шелест дощу, дивитися на хмари, що біжать по небу, — словом, виявитися наодинці із природою й власними думками, навіть не розуміючи, але почуваючи, що це і є теперішнє щастя. Може, тут і треба шукати «корінь» нашого Робинзона?
До речі, Робинзоном захоплювалися й захоплюються не тільки хлопчиськи. Тетяна Луговская в книзі «Я пам’ятаю» пише про свою ляльку по ім’ю Робинзон Крузо. Цікаво, чи був в іграшки малюсінька хутряна парасолька?
із книги якогось капітана Роджерса. От кому треба було подавати в суд!
. Ми можемо говорити й про історію боцмана (або штурмана) Олександра Селькирка. Цей нісенітний моряк посварився з капітаном і за власним бажанням був висаджений з корабля на острів, розташований недалеко від берегів Чилі. Селькирк сподівався, що незабаром його підбере яке-небудь судно, що зайде сюди поповнити запаси води. Однак він прорахувався. Жити на незаселеному острові йому довелося чотири роки й чотири місяці. Ніякого П’ятниці й зустрічі з канібалами там не було. Крім того, урятував нещасний не піратський корабель, а англійське судно «Герцогиня».
Повернувшись на батьківщину, Селькирк залучив до себе загальна увага. Про нього написав капітан Роджерс, що сам зняв бідолаху з острова в архіпелазі Хуан Фернандес. Потім цю історію виклав інший капітан — Кук, і, через деякий час, — нарисовець Ричард Стиль у журналі «Англієць».
чиЧитав Селькирк «Робинзона Крузо»? Навряд чи. Книга коштувала п’ять шилінгів, що становило половину ціни породистого коня. До того ж, легендарний боцман, що закінчив свою морську кар’єру капітаном, умер через два роки після виходу у світло знаменитого роману. Говорять, майже все це час він був вплаванье.
Зустріч Олександра Селькирка з Даниелем Дефо в портовому кабачку, а також слова Селькирка про автора «Робинзона Крузо»: «Пускай користується за рахунок бідного моряка» — усього лише дозвільний вимисел. Принаймні, так уважає Дмитро Урнов. Хоча питання: » чиБачився Дефо із Селькирком?» — дотепер залишається відкритим
«ближче до берега»). Острів ставиться до архіпелагу Хуан Фернандес, відкритому в 1563 році й названому на честь іспанського мореплавця. Площа острова 144 квадратних кілометра, вища крапка — гора Юнке (1000 метрів над рівнем моря). Середня температура самого холодного місяця — + 12 deg; по Цельсию, самого теплого — + 19 deg;. Земля там родюча, ростуть їстівні коренеплоди, злаки, фрукти, живе потомство тих кіз, яких залишив на острові Хуан Фернандес. Але всього цього, включаючи опис флори й фауни, Даниель Дефо знати не міг
У ті часи, коли на картах миру подекуди значилися «ще не відкриті місця», знайти докладний опис острова Мас-А-Тьерра не представлялося можливим. Про реальну ж подорож нема чого було й думати: якби навіть найшовся який-небудь авантюрист-капітан, що старіє письменникові знадобилися б божевільні гроші й незвичайне здоров’я. До того ж, Дефо з дитинства страждав морською хворобою
Що робити? Переселити Робинзона. Відправити на більш-менш знайомий острів. Куди? В Атлантичний океан, в устя ріки Оріноко, на землю, географічні координати якої збігаються з островом Тобаго. Зрозуміло, сам письменник там не був. Але під рукою іноді дуже до речі виявляються підходящі книги. Наприклад, «Відкриття Гвіани» Рели, «Подорожі навколо світу» і «Щоденник» Дампьера.
Однак тепер острова Мас-А-Тьерра й Тобаго заперечують честь уважатися притулками Робинзона. В 1935 році острів Мас-А-Тьерра був оголошений Національним парком. А в 70-е роки Чилійський уряд перейменувало його в острів Робинзона Крузо. Сусідній острів Мас-А-Фуера («далі від берега») названий на честь Олександра Селькирка.
Але й Тобаго не здається. У всякому разі, готель і печеру «Робинзон Крузо» туристам на Тобаго показують обов’язково.
Робинзон Крузо власною персоною
Так, Робинзон Крузо був «на всі руки майстер». Крім усього іншого, він повинен був мистецьки володіти таким інструментом, як перо (і це після двадцяти восьми років життя на острові, де можна було поговорити тільки з папугою й дикуном). Адже, якщо ви відкриєте повний текст роману й прочитаєте його назву, то переконаєтеся, що саме перу Робинзона нібито належить ця безсмертна книга: «Життя, незвичайні й дивні пригоди Робинзона Крузо, моряка з Йорка, що прожило двадцять вісім років у повній самітності на незаселеному острові, у берегів Америки, біля устя великої ріки Оріноко, куди він був викинутий аварією корабля, під час якого весь екіпаж корабля загинула, з викладом його несподіваного звільнення піратами. Написано їм самим».
Завдяки книзі, ми точно знаємо, на якому плечі Робинзон носив рушницю, як виглядав його одяг з козячих шкір, взуття, горезвісні капелюх і парасолька. Так що перед неминуче, що з’явилися портретистами, устало завдання одночасно проста й складна.)»опудало», одягнене в шкіри, а людини, що переживає випробування, але повного достоїнства. Жан Гранвиль ілюстрував всі ключові епізоди роману. До його малюнків читачі настільки звикли, що їм уже дуже важко було уявити собі якого-небудь іншого Робинзона.
Однак росіянин художник Микола Попов знайшов оригінальний вихід. Його ілюстрації — малюнки на полях щоденника — нібито зроблені самим Робинзоном. А щоденникові записи пестрят помилками: начебто наш герой був не сильний у правописі!
Але це, скоріше, гри для дорослих. А діти, як відомо, люблять ошатні картинки із промальованими деталями. Саме це врахував художник Ігор Ильинский.
Цікаво, які портрети знаменитого Робинзона Крузо ми ще побачимо?
«зробився квапливий», змусив Крузо скитаться, навіть побувати в Росії, відправив у кругосвітнє плавання, і «роман устав, таким чином, у ряд безлічі книг про подорожі, де й без Робинзона було тісно» (Д. Урнов).
Продовження друге — «Серйозні міркування протягом життя й дивні пригоди Робинзона Крузо, що включають його бачення ангельського миру» — есе на філософські, соціальні й релігійні теми. Таку книгу мало хто здатний подужати
Російською мовою роман про Робинзоне Крузо вперше вийшов в 1762-1764 роках. Виданий він був у Петербурзі Академією наук. Перевів його із французького ( так-так, саме так) відомий перекладач Яків Боягузів. І тільки в 1842 році книга була переведена з оригіналу А. Корсаковим.
У наш час більшість російських читачів, навіть не підозрюючи про це, читають не переклад знаменитого роману, а його вільний переказ. Від повного тексту переказ Чуковського відрізняється, зрозуміло, кількістю сторінок: їх там залишилася приблизно половина. Та й сам Робинзон сильно змінився. Він ретельно вирощує хліб, розводить кіз, майструє човен, невпинно зміцнює свої володіння, а часу на міркування в нього не залишається. Біблія й Божественне провидіння виявилися отут зовсім не при чому.)»Робинзона» з’явилося вже в 1722 році. Авторського права тоді не існувало. Спочатку героя змусили перемінити віросповідання: із протестанта він перетворився в католика. А потім пішли ще далі — зробили книгу тонше, тобто дешевше, так вона краще розкуповувалася. Прості короткі фрази доступні малограмотним читачам, яких набагато більше, ніж людей утворених. Все це швиденько зміркували видавці й почали штампувати «лівих Робинзонов». Зрозуміло, ніяких гонорарів Дефо не одержав і зробити із цим нічого не міг. Він лише намагався використовувати свою улюблену зброю — гусяче перо. У передмові до другого видання роману Дефо написав, що вважає себе вправі запитати у видавців, яка різниця існує між ними й розбійниками з великої дороги. Але, на жаль, слова не діють на пройдисвітів, а талант і гроші рідко ходять рука об руку