Взаємини Печорина з іншими персонажами роману Лермонтова «Герой нашого часу». Взаємини Печорина з іншими персонажами роману Лермонтова Герой нашого часу». Роман Лермонтова «Герой нашого часу» створений як би «на стику» двох художніх методів: романтизм і реалізму Відповідно до романтичних канонів, образ головного героя розроблений максимально глибоко й повно й протипоставлений всім персонажам. Тобто вся система образів роману побудована так, щоб під різними кутами зору освітити центральний персонаж. Але це зовсім не означає, що другорядні герої не мають самостійного значення. Кожний герой наділений складним характером, обумовленим і його психологією, і національністю, і соціальною приналежністю, і віком, і долею. Це вже цілком реалістичні образи, і їхнє зіткнення з Печориним необхідно для характеристики головного героя. Перший розділ — «Бела» — будується в строгій відповідності з канонами романтизму. Це значить, що головний герой протистоїть навколишньому світу; він загадковий, незрозумілий іншим персонажам; він шукає неземної любові й не приемлет звичку замість всесожигающей страсті; його бентежна душа, родинна стихіям, внутрішньо статична: один раз зложившись як романтичний герой, він уже не міняється. Недосяжна для сірої маси обивателів глибина й трагічність світовідчування героя дає йому право переступати звичайні людські встановлення — і для романтика це виправдано; не можна жадати від романтика підпорядкування загальній усередненій нормі.
У відомій мері «Бела» будується так, що читач підготовлений до появи романтичного героя, що порушує всі умовності, і чекає від Печорина саме бунту. Він, Печорин, — у центрі оповідання, він — об’єкт читацького інтересу. І не тільки читацького. Максим Максимич дотепер без сліз не може згадувати про нещасну долю Бели, він щиро полюбив цю дівчинку — а прощає Печорину її загибель! Чому? «Що накажете робити? Є люди, з якими неодмінно треба погоджуватися».
Тобто добрий, чималий штабс-капітан судить себе й собі подібних по одним законах, а Печорина — по іншимі, набагато менш твердим. І його слухач — подорожуючий офіцер — з ним начебто згодний, і ми — читачі — приймаємо його систему подвійної моральної норми. Спробуємо уявити собі, що не Печорин, а сам Максим Максимич раптом здумав би викрадати Белу. Ми б авторові не повірили! А від Печорина — таємничого, загадкового — читач чекає подібних учинків — і ще більш божевільних.
Чекає порушення загальноприйнятих норм, зухвалого зазіхання на тихий, мирний, нудний плин щоденності. Але із глави «Максим Максимич» у романі активізується взаємодія романтичного й реалістичного планів. Печорин мислить і діє як романтичний герой, але погляд автора на нього реалістичний. Лермонтов послідовно виявляє в образі Печорина ознаки духовного надламу, підкреслює алогізм його моральних оцінок В «Беле» Печорин заради знаходження нового духовного досвіду, не замислюючись, жертвуючи й князем, і Азаматом, і Казбичем, і самої Белой: «Так коли вона мені подобається!» В «Тамані» він дозволить собі із цікавості втрутитися в життя «чесних контрабандистів» — і змусить їх бігти, кинувши будинок, а заодно об сліпого хлопчика з бабою В «Князівні Мері» втрутиться в роман, що зав’язався, Грушницкого й Мері, вихром увірветься в життя, що налагодило, Віри. Йому важко, йому порожньо, йому нудно. Він пише про свою тугу й про привабливість «володіння душею» іншої людини, але жодного разу не замислюється, звідки узялося його право на це володіння! І те, що не викликало сумнівів у романтичної «Беле», те, що насторожило в «Тамані», із граничною ясністю з’являється в «Князівні Мері». З кожним героєм роману в Печорина встановлюються свої, особливі відносини.
Відносини з ним не схожі на взаємини героїв між собою, тому що Печорин прагне будь-якими засобами прорватися за зовнішню маску героїв, побачити їхні щирі обличчя, зрозуміти, на що кожний з них здатний. У прагненні добратися до суті Печорин поводиться не завжди гуманно. І це підсилює напруженість сфери його впливу, змушує навколишніх реагувати на нього різко й гостро. І перед читачем «портрет покоління» розкривається не тільки в образі Печорина, складеного, як сказано в передмові, з пороків його часу. Кожний персонаж роману у своїй взаємодії з головним героєм проявляє себе представником «нашого часу».