Хексельшнейдер е. Х.: Ф. Шубарт і Росія.
РАН
Сериальние видання / XVIII століття / Випуск 10 /
укласти, що століття Освіти було значним етапом у розвитку плідного німецько^-слов’янського взаимообмена в області літератури, науки й культури.1(включаючи культурне) розвитком цієї країни.) ( 1739-1791), демократичний публіцист і лірик, що своїми безстрашними виступами проти абсолютизму за буржуазно-демократичні волі назавжди завоював собі почесне місце в німецькій національній літературі. У наявних роботах про відношення Шубарта до Росії досліджується насамперед його відношення до віршів Д. И. Фонвізіна і його судження про російську музику й фольклор; 2 коротку оденку суджень про Росію в його журнальних виступах можна знайти в Р. Кегля.3 Нижче буде зроблена спроба визначити точку зору Шубарта на Росію більш детально, ніж це робилося до цих пор
Елагодаря чому, властиво, пробудився величезний інтерес до Росії в Німеччині? На нашу думку, це пояснюється насамперед трьома основними причинами:) так і в збройних зіткненнях з Туреччиною, при трьох розділах Польщі й в інших випадках. Жодного важливого питання не можна було вирішити без участі російської держави, і тому погляди постійно зверталися до східних сусідів.)»необмежених можливостей», країною, у якій заохочувався розвиток науки й культури й де при відповідних зусиллях можна було зайняти непогане положення в умовах більшої волі й незалежності від впливових осіб.)»освічену монархиню», особливо завдяки ліберальному на словах «Наказу». Катерина II представлялася ідеалом освіченої правительки, однак цей ідеал (як буде показано нижче у відношенні Шубарта) одночасно пропонувався як зразок для власних князів і правителів. Хоча повстання Пугачова, привлекшее в Німеччині велика увага,4 трохи затемнило цей образ Катерини, справжнє історичне значення Пугачова залишалося незрозумілим.) мав у своєму розпорядженні особисті враження про Росію. Як він згадує в 1774 р., у нього були «дуже гарні види Петербурга й Відня»,5 зустрічах Шубарта з росіянами нічого не відомо.
Ретельний перегляд журналів, які він видавав в 1774-1777 і 1787-1790 рр. (після десятилітнього висновку в міцності), показує, однак, що Шубарт дуже добре орієнтувався в доступній йому сучасній літературі про Росію. Так, він знав статтю Я. Штелина про російську музику й «Замітки про Росію» Й. Й. Беллерманна (1788), посилався на опубліковані в німецьких журналах статті про російськомуому військовому справі, про російський національний характер і про Суворова. Йому були також відомі белетристичні твори Катерини II. Він уважно стежив за перекладом на російську мову добутків високо шанованого їм Ф. Г. Клопштока. Так, 22 травня 1789 р. він відзначає в «Вітчизняній хроніці» («Vaterla) точний російський заголовок «Мессиади», переведеної А. М. Кутузовим і з’явився в 1785-1787 гг. Але осповпим його джерелом є газети, з яких він одержує відомості про усередині-і зовнішньополітичній діяльності Росії. У його кореспонденції у зв’язку із цим часто вкрадаються помилки, — і в літературі вже давно встановлено, що «Німецька хроніка» («Deutsche Chro) Шубарта не є достовірним джерелом для історичного дослідження. Разом з тим як документ часу, у якому події розцінювалися з «патріотичної точки зору» («vo), вона незамінна.6 Інформація про Росію, що неминуче надходила із запізненням, у концепції Шубарта впорядковувалася й одержувала певну оцінку. Так, його кореспонденції про російсько-турецьку війну або про погрозу зіткнень між ев,-ропейскими державами літературно оброблені, у них використані такі засоби, як сценічний діалог, бачення, інформація з коментарем і т. д.
Показові щодо цього його вірші на російські теми, які він писав із приводу військових успіхів російської армії. В 1774 р. він опублікував складену вже в 1769 або 1770 р. пісня («Schlachtgesa) на узяття міцності Хотин,7 яку він, можливо, виконував також у якості «російської військової пісні» на званому вечорі.8 Привід написати вірші на аналогічну тему представився Шубарту тільки в 1789 р., коли він опублікував вірш «Otschakof (ei)».9 Якщо в Хотинской пісні він намагався відтворити наївну гордість перемогою простого солдата, якому ще раз довелось пережити битву з турками, то вірш на узяття Очакова в 1788 р., що зображує народна радість із приводу перемоги, являє собою патетично-підняте поетичне узагальнення всіх раніше, що повідомлялися звісток (частково з тими ж самими вираженнями). По інших приводах Шубарт також пише вірші на російські теми: наприклад панегірик Потьомкіну10 або найбільш показові для цього виду поезій вірші про Суворова, які потрібно привести тут як зразок шубартовской «росіянці національної пісні»:
Auch Suwarow lebe,
Das taupfere Herz!
Es lebe) («Німецька хроніка» від 10 листопада 1774 р.), геній з безпомилковим почуттям військового порядку й дисципліни, якому він не відмовляє в глибокій повазі. Шубарт був глибоко вражений стратою Пугачова, як видно з її опису в «Німецькій хроніці» від 2 березня 1775 р., що різко контрастує з описом заключного тріумфального ходу Румянцева. Однак порівняння з дуже популярними в XVIII в. злодіями Картушем і Кезебиром (Kauml;sebier) знецінює ці судження й показує, що Щубарт — подібно Зейме й іншим сучасникам — не зрозумів щирого характеру Пугачевского повстання. Це зв’язано, безсумнівно, не тільки з недостатнім надходженням інформації. Свою ненависть до всякому, у тому числі й росіянинові, кріпосному праву він виразив, наприклад, у кореспонденції від 6 серпня 1790 р.: «До яких же пор людей будуть продавати й дарувати, як худоба?». 12 Бичував він також методи придушення царатом будь-якого народного руху, коли в народі розпалювалося «полум’я повстання» і цар ретельно застосовував звичайне російське «домашній засіб» — «деспотичний батіг».13 Незважаючи на ці радикальні висловлення, які ставлять Шубарта поруч із Зейме й Г. Меркелем, він, очевидно, уважав все-таки, що Росія залишиться непорушної «під ударами революції, заколотів і бунтів». На відношення Шубарта до Пугачова нашаровувалося його подання про Росію як про європейську велику державу, «деятельнейшем державі на божій землі». 14
Він знову й знову перераховує, перебуваючи під сильним враженням російських перемог над турками й шведами й успіхів російської дипломатії, фактори, які, на його думку, роблять Росію непереможної. На перше місце він ставить безстрашність солдатів, яких він часто називає «залізними росіянами», «першими й активнейшими воїнами у світі в цей час».15 Він вихваляє їхня невибагливість, хоча й розуміє, що вона пов’язана з їхньою бідністю. Він дуже хвалить російських воєначальників, насамперед Потьомкіна, Румянцева й Суворова. Правда, Шубарт переоцінює значення Потьомкіна й недооцінює Румянцева. Однак при характеристиці Потьомкіна в нього звучать і критичні ноти, коли, маючи на увазі його дорогий двір і його властолюбство, Шубарт називає його «східним деспотом». Суворов, цей «старий залізний воїн»,16 неодноразово вдостоюється дуже теплої оцінки, причому говориться про його популярність у простих солдатів. В оцінці російських солдатів і їхніх воєначальників є значні збіги з оцінками Зейме.17
Іншими важливими факторами непереможності Росії Шубарт уважає географічне положення й велика кількість населення, а також величину країни, але у зв’язку із цим він ставить запитання, чи далеко зайде експансіоністський натиск царистской системи. Особливо в 1790 р. Шубарт зміцнює в думці, що царат прагне до панування в Європі. Зростаюча сила Росії починає його лякати, але одночасно він проникнуть жагучим бажанням миру: він утомився від боротьби, що не припиняється, держав за владу
Тому він покладає всі надії на Катерину II, що у його поданні — зовсім у дусі просвітителів — з’являється в найкращому світлі: «Вона є ясновельможним сонцем на політичному Олімпі». 18 У нього прослизає також і критичний відгук про її політика, що, однак, зм’якшується до кінця фрази: «Вона з необмеженим деспотизмом панує над мільйонами підданих, не для того, щоб їх гнітити, а щоб робити їх людяніше й м’якше».І9 Шубарт ідеалізував російську царицю, як ідеалізував прусского короля Фрідріха II, щоб протиставити їх вюртембергской дійсності, жорстокому князеві своєї країни, що десять років протримав його взаключении.
У. Вертхайм і X. Бем з повною підставою пишуть: «Портрети bdquo;гарних князів» є в Шубарта і як ідеал, і як вимога». 20
Підводячи підсумки, можна укласти: подання Шубарта про Росію взято із других рук. Його публіцистика, дуже популярна в широких читацьких колах, служила поширенню пізнань про Росію, особливо підкреслюючи історичну велич Росії й безстрашність її солдатів. Незважаючи на ілюзії в оцінці політики Катерини II (які, крім усього іншого, пояснюються зовсім недостатнім знанням її внутрішньополітичної практики), Шубарт не відмовляється від критичних зауважень про кріпосне право й деспотичну сваволю цариці і її сатрапів. Таким чином, і у своїх зауваженнях про Росію поет і публіцист залишається вірний своїй волелюбності й своїй боротьбі проти сваволі правителів. Тому в ще не написаній історії німецько-російських взаємин Шубарту варто відвести почесне місце
(Переклад Н. И. Серман)
. -Zeitschrift fuuml;r Slawistik, Bd. VII, 1962, H. 2, S. 167- 174; Hexelsch)-562 («Foksa). Про збори, що не відбулися, «російських національних пісень» див.: Hexelsch