Хрущев Микита Сергійович
Микита Сергійович Хрущев народився в 1894 р. у селі Калиновка Курської губернії, рано почав трудове життя. З 12 років уже працював на заводах і шахтах Донбасу. Про свою робочу молодість і слюсарне ремесло він часто, і здається, не без задоволення згадував. В 1918 р. Хрущева приймають у партію більшовиків. Він бере участь у громадянській війні, а після її закінчення перебуває на господарській і партійній роботі. В 1929 р. надійшов учиться в Промислову академію в Москві, де був вибраний секретарем парткому. Із січня 1931 р. — секретар Бауманского, а потім Краснопресненського райкомів партії, в 1932-1934 гг. працював спочатку другим, потім першим секретарем МГК і другим секретарем МК ВКП(б) . В 1938 р. стає першим секретарем ЦК КП(б) України й кандидатом у члени Політбюро, а ще через рік членом Політбюро ЦК ВКП(б) .
У роки Великої Вітчизняної війни Хрущев був членом військових рад Південно-Західного напрямку, Юго Західного, Сталінградського, Південного, Воронезького й 1-го Українського фронтів. Скінчив війну у званні генерал-лейтинанта. З 1944 по 1947 р. працював Головою Ради Міністрів Української РСР, потім знову вибраний першим секретарем ЦК КП(б) В.
Із грудня 1949 р. він-знову перший секретар Московського обласного й секретар Центрального комітетів партії. У березні 1953р., після смерті Сталіна, цілком зосередився на роботі в ЦК, а у вересні 1953р. обирається першим секретарем ЦК. З 1958р. Голова Ради Міністрів СРСР. На цих постах перебував до 14 жовтня 1964 р. Октяборьский пленум ЦК звільнив Хрущева від партійних і державних посад «по стані здоров’я». Умер 11 вересня 1971 р. Така коротка біографія Н. С. Хрущева.
Так у чому ж складність і суперечливість людини, з ім’ям якого ми зв’язуємо один з переломних моментів нашого недавнього минулого? Історична заслуга Хрущева полягала насамперед у викритті культу особистості Сталіна, в активних спробах демократизувати суспільство й реформувати народногосподарський механізм, у великій увазі до соціальних проблем, до людини. З його ім’ям ми зв’язуємо поворот у міжнародної політики від «холодної війни» до мирного існування, до розрядки. Але при цьому він залишався породженням администротивно-командної системи й був наділений всіма рисами його епохи, що сформувала. Його психологія, сприйняття дійсності містили в собі ті самі стереотипи, які він намагався зруйнувати. Однією ногою ступнувши в демократію, іншої він загруз у трясовині догматизму й суб’єктивізму. Його пошуки шляхів реорганізації політичної системи не опиралися на колективну думку партії й суспільства. Імпонуюча нам сьогодні розкутість Микити Сергійовича, його політична сміливість, енергія й часом необхідна політикові готовність іти на ризик уживались у ньому з недоліком загальної культури, схильністю до поспішних і необґрунтованих рішень, брутальністю. Все це, разом узяте, визначило трагедію його особистості. До всього іншого, Хрущев був великим утопістом ХХ сторіччя. Він щиро вірив, що вже в наш час, у найближчі десятиліття, можна привести суспільство до комунізму. Призначений строк наступив, але… І все-таки ми сьогодні часто згадуємо часи «хрущовської відлиги», шукаємо джерела багатьох нинішніх змін в «тім» десятилітті, порівнюємо те відновлення з нинішнім процесом
Добре сказав про Хрущеве извесний радянський кінорежисер М. Ромм: «Пройде зовсім небагато часу, і забудеться й Манеж, і кукурудза… А люди будуть довго жити в його будинках. Звільнені ним люди… І зла до нього ніхто не буде мати-ні завтра, ні післязавтра. І щире значення його для всіх нас ми усвідомлюємо тільки через багато років… У нашій історії досить лиходіїв-яскравих і сильних. Хрущев-Та рідка, хоча й суперечливій фігурі, що персоніфікує собою не тільки добро, але й отчаинное особиста мужність, якій у нього не гріх повчитися всім нам… » Як могло трапитися, що після смерті Сталіна до керівництва країною прийшов саме Хрущев? Начебто б Сталін зробив всі, щоб очистити партію від будь-яких своїх супротивників. В 50-х роках передавалася з вуст у вуста нібито одна з його афористичних фраз: «Є людина-є проблема, немає людини-немає проблеми». У результаті в живі залишилися, здавалося б, самі вірні, самі надійні. Як же Сталін не розглянув у Хрущеве гробаря свого культу?
Хрущев прийшов до влади не випадково й одночасно випадково. Не випадково тому, що він був виразником того напрямку в партії, що в інших умовах і, імовірно, по-іншому виявилося представленно такими багато в чому несхожими діячами, як Дзержинський, Бухарин, Риків, Рудзутак, Кіров. Це були прихильники розвитку непу, демократизації, супротивники насильницьких мір у промисловості або в сільському господарстві, а тим більше в культурі. Незважаючи на жорстокі сталінські репресії, цей напрямок ніколи не вмирало
У цьому змісті прихід Хрущева був закономірним
Але, звичайно, тут був і великий елемент випадковості. Якби Маленков столковался з Берией, якби «сталінська гвардія» згуртувалася в 1953 р., а не в червні 1957р., не бути б Хрущеву лідером
Сама наша історія могла піти по трохи іншому руслу
И все-таки історія зробила правильний вибір. Те була відповідь на реальні проблеми нашого життя. Усе більше нищавшая й, по суті, напівзруйноване село, технічно відстала промисловість, найгостріший дефіцит житла, низький життєвий рівень населення, мільйони ув’язнених у в’язницях і таборах, ізольованість країни від зовнішнього миру-все це вимагало нової політики, радикальних змін
И Хрущев прийшов-саме так! — як надія народу, придча Нового Часу. Нас тоді глибоко хвилювало все, що було пов’язано із ХХ з’їздом КПРС. Як зважився Хрущев виступити з доповіддю про Сталіна, знаючи, що переважна більшість делегатів будуть проти викриття? Звідки він почерпнув таку мужність і таку впевненість у кінцевому успіху? Те був один з рідких випадків в історії, коли політичний керівник поставив на карту свою особисту долю й навіть життя в ім’я вищих суспільних цілей. У складі постсталинского керівництва не було ні одного діяча, що зважився б виступити з подібною доповіддю про культ особистості. Треба було мати натуру Хрущева-Відчайдушністю до авантюризму, треба було пройти через випробування стражданням, страхом, пристосовництвом, щоб зважитися на такий крок. Безперечно, цікава його власна оцінка моменту, що пролунала під час зустрічі із закордонними гістьми: — Мене часто запитують, як це я зважився зробити та доповідь на ХХ з’їзді. Стільки років ми вірили цій людині! Піднімали його. Створювали культ. І раптом такий ризик… Уже оскільки мене обрали Першим, я повинен, зобов’язаний сказати правду. Сказати правду про минуле, чого б це мені не коштувало і як би я не ризикував. Ще Ленін нас учив, що партія, що не боїться говорити правду, ніколи не загине. Ми витягли уроки з минулого й хотіли б, щоб такі уроки витягли й інші братні партії, тоді наша загальна перемога буде забезпечена
Характерна в цьому змісті його мовлення, вимовлене на банкеті в Кремлі, де були присутні учасники Наради представників комуністичних і робочих партій в 1960 г.
-Коли Сталін умер, ми, члени керівництва ЦК, приїхали на ближню дачу в Кунцево. Він лежав на дивані, і лікарів біля нього не було
В останні місяці свого життя Сталін рідко вдавався до допомоги лікарів, він їх боявся. Берия його, чи що, налякав, або сам він повірив, що лікарі плетуть якісь змови проти нього й інших керівників. Пользовал його тоді майор з охорони, що був колись ветеринарним фельдшером. Він же подзвонив про кончину Сталіна…
Коштуємо ми біля мертвого тіла, майже не розмовляємо, кожний про своєму думає. Потім стали роз’їжджатися. У машину сідали по двох. Першим виїхали Маленков з Берией, потім Молотов з Кагановичем. Отут Микоян говорить мені: «Берия в Москву поїхала влада брати».
А я йому: «Поки ця сволота сидить, ніхто з нас не може почувати себе спокійно». І міцно мені тоді запало у свідомість, що треба першою справою Берию забрати. А як почати розмова з іншими керівниками? І от пройшло час, і я став об’їжджати по одному членів Президії. Небезпечніше всього було з Маленковим, друзі адже були з Лаврентієм. Ну я приїхав до нього, так і так, говорю, поки він гуляє на волі й тримає у своїх руках органи безпеки, у нас всієї руки связанни. Та й невідомо, що він у будь-який момент викине, який номер. От говорю, спеціальні дивізії до Москви підтягуються. І треба віддати належне Георгію-У цьому питанні він підтримав мене, переступив через особисті відносини, очевидно сам боявся свого дружка. Потім я поїхав до Ворошилову. З ним довелося говорити довго, дуже турбувався, щоб не зірвалося все. Потім поїхав я до Кагановичу, виклав йому всі, а він мені так: «А на чиїй стороні більшість? Хто за кого? Чи не буде його хто підтримувати? » Але коли я йому розповів про всіх інших, він теж погодився. І от прийшов на засідання. Сіли всі, а Берии немає. Ну думаю, дізнався. Адже не зносити нам тоді голови. Де виявимося завтра ніхто не знає. Але отут він прийшов, і портфель у нього в руках. Я відразу зміркував, що в нього там! У мене на цей випадок теж було дещо припасене. Отут оповідач поплескав себе по правій кишені широкого піджака й продовжував: — Сіл Берия, розвалився й запитує: «Ну, який питання сьогодні на порядку денному? Чому зібралися так зненацька? » А я штовхаю Маленкова ногою й шепочу: «Відкривай засідання, давай мені слово». Той побілів, дивлюся, рота розкрити не може. Отут я підхопився сам і говорю: «На порядку денному одне питання. Про антипартійну, розкольницьку діяльність агента імперіалізму Берии. Їсти речення вивести його зі складу Президії, зі складу ЦК, виключити з партії й зрадити військовому суду. Хто «за»? І перший руку піднімаю
За мною інші. Берия весь позеленів-і до портфеля. А я портфель рукою цап! І до себе! Жартуєш говорю! Ти це кинь! А сам натискаю кнопку. Отут вбігають два офіцери з військового гарнізону Москаленко (я з ними домовився заздалегідь) . Я їм наказую: «Взяти цього гада, зрадника батьківщини, і відвести куди треба». І отут Берия став щось бурмотати, бурмотати… Але ж такий герой був інших за холку брати й до стінки ставити. Ну інше ви знаєтеся
-Отож, я хочу випити, — отут він взяв чарку, — за те, щоб таке ніколи й ніде більше не повторилося. Ми самі змили цю брудну пляму й зробимо всі, щоб створити гарантії проти подібних явищ вбудущем.
Використана література
Микита Сергійович Хрущев Матеріали кбиографии.
Енциклопедичний словник (більша радянська енциклопедія) .