Хто ж Чацкий: переможець або переможений? «Горе від розуму» — сатирична комедія Олександра Сергійовича Грибоєдова. У цій п’єсі через зіткнення характерів відбиті важливі явища громадського життя Росії минулого століття Конфлікт п’єси (боротьба між різними групами дворянства) різко підрозділяє діючих осіб на два табори: передове дворянство — Чацкий і його однодумці — і консервативне дворянство — фамусовское суспільство. Вся боротьба йде в ім’я народу. Однак у Чацкого відбувався повний розрив з фамусовским суспільством. Його образ показує, що в ньому втілені думки й почуття передової людини, дворянина Олександр Андрійович Чацкий — головний герой п’єси «Горе від розуму». Йому симпатизує автор. Цей герой подобається й нам. Чацкий любить, сумнівається, обурюється, терпить поразки, сперечається, але однаково залишається непереможеним. Однак фамусовское суспільство також бере своєрідний верх, тому що Чацкий їде «геть із Москви». Але відчувається страх за цією зовнішньою перемогою перед неминучою поразкою в сутичці із сотнями Чацких.
Павло Опанасович Фамусов у своїй репліці говорив: Строжайше б заборонив я цим панам На постріл під’їжджати кстолицам. Ми, читачі, прислухаємося до мовлень Чацкого, його радам і вчинкам. Адже в його образі сконцентроване все те, що хоче сказати нам автор Чацкий вертається в Москву повний думок, нових ідей, любові. Але тут його очікують сюрпризи. Він довідається, що його улюблена Софія змінила йому. Щодо цього Чацкий з жаром повідомляє: Сліпий! я в кому шукав нагороду всіх праць! Поспішав! летів!
тремтів! от щастя, думав, близько. Перед ким я давиче так жагуче й так низько Був марнотрат ніжних слів! А ви!
про боже мій! кого собі обрали? Коли подумаю, кого ви зволіли! Навіщо мене надією затягали! Навіщо мені прямо не сказали, Що все минуле ви перетворили в сміх?!
Що пам’ять навіть вам осоружна Тих почуттів, в обох нас рухів серця тих, Які в мені ні далечінь не остудила, Ні розваги, ні зміна місць Дихав, і ними жив, був зайнятий безперервно! Розв’язка конфлікту в комедії — оголошення Чацкого божевільним за його інакомислення. Але він просто попадає в суспільство, де: Усі женуть! Усі клянуть! Мучителів юрба, У любові зрадників, у ворожнечі невтомних, Оповідачів неприборканих, Нескладних розумників, лукавих простаків, Бабів лиховісних, старих.
Старіючих над вигадками, дурницею… Але Чацкий знаходить вихід із ситуації, що створилася, і вже обвинувачує фамусовское суспільство в тім, що він, нібито, збожеволів: Ви праві: з вогню той вийде непошкоджений, Хто з вами день пробути встигне, Подихає повітрям одним, І в ньому розум уцелеет… На мій погляд, Чацкий є одночасно й переможцем, і переможеним. Він програє одні боїв, але виграє інші. Він є борцем за свободу особи й рівність. Чацкий хоче внести щось нове, прогресивне. Одночасно він обурюється й радіє. І цей настрій передається читачеві в заключному монолозі Чацкого. Основна думка цієї п’єси — енергійний протест проти мерзенної тодішньої дійсності.
«Горе від розуму» актуально й донині, тому що в нашім світі не перевелися люди, подібні фамусовскому суспільству, але й залишилися люди, подібні Чацкому.