Художні особливості казок Салтикова-Щедріна

Художні особливості казок Салтикова-Щедріна Ідейні й художні особливості сатири Салтикова-Щедріна найбільше яскраво виявилася в жанрі казки. Якби крім «казок» Салтиков-Щедрін нічого не написав, то вони одні далечіні б йому право на безсмертя Три казки — «Повість про те, як один мужик двох генералів прокормив», «Дикий поміщик» і «пропала совість» — були написані 1869 р. 29 написані їм в останнє десятиліття життя, а повне зібрання казок містить у собі 32 казки. Казки створювалися в епоху реакції (1881 р. — убивство пануючи Олександра II). Форма казки вибрана тому, що простому читачеві цей жанр найбільш зрозумілий і близький.

Це були казки для дітей від 7 до 70 років, казки «для дітей неабиякого віку». Діти — це дорослі, нужденні в повчанні. У казці можна було в завуальованій формі звернути увагу на самі злободенні питання громадського життя, устати на захист народних інтересів. Казки Салтикова-Щедріна називають також «малою енциклопедією сатири», а самого Салтикова-Щедріна — «прокурором російської дійсності». Письменник-Сатирик у своїх казках надягає маску розповідача казок, добродушного, нехитрого баляндрасника. За маскою же ховається саркастична усмішка (сарказм — зла, отрутна іронія) людини, навченого гірким життєвим досвідом. У своїх казках Салтиков-Щедрін використовує гіперболу (засіб художньої виразності, засноване на перебільшенні), гротеск (різновид комічного, що сполучить у фантастичній формі жахливі й смішні, потворне й піднесене, як правило, образи гротеску несуть у собі трагічний зміст), фантастику (неіснуюче в дійсності, створене фантазією, уявою), алегорію (зображення абстрактного поняття або явища через конкретний образ; наприклад, у байках під видом тварин алегорично зображуються певні особи або соціальні явища). Казки Салтикова-Щедріна написані езоповою мовою (художнє мовлення, насичена недомовками й іронічними натяками, змушене іносказання). В ідейному змісті казок Салтикова-Щедріна можна виділити три основні теми: 1.

сатира на урядові верхи й на експлуататорські класи; 2. зображення життя народних мас у царській Росії; 3. викриття поводження й психології обивательски настроєної інтелігенції Зв’язок казок Салтикова-Щедріна з фольклором проявляється у вживанні казкових зачинів: « жили-минулого два генерали…», «у деякому царстві, у деякій державі жив був поміщик…». У казках багато прислів’їв і приказок: «бабуся надвоє сказала», «сором ока не виїсть»; також Салтиков-Щедрін уживає у своїх добутках казкові формулювання: «по щучому велінню, по моєму бажанню», «ні в казці сказати, ні пером описати». У своїх казках Салтиков-Щедрін уміло сполучить достовірне з фантастичним. Казки настроєні на різких соціальних контрастах. Зіштовхує антагоністичні класи: мужик — поміщик, генерал — мужик.

Письменник-Сатирик користується у своїх казках народним мовленням, що він добре вивчив будучи на державній службі В «Повісті про те, як один мужик двох генералів прокормив» за допомогою прийомів казкової фантастики Салтиков-Щедрін показує, що джерелом матеріального благополуччя й так званої «дворянської культури» є праця мужика. Генерали-Паразити звикли жити чужою працею, очутившись на незаселеному острові без прислуги, виявили звички голодних диких звірів, готових пожерти один одного (один генерал іншому ледве вухо не відкусив). Тільки поява мужика врятувало їх від остаточного озвіріння й повернуло звичайний «генеральський» вигляд. Що ж було б, якби не найшовся мужик? Про це розповідається вже в казці «Дикий поміщик». Поміщик, вигнавши зі свого маєтку мужиків «здичавів», «обростив з голови до ніг волоссями», «ходив усе більше рачки», «втратив навіть здатність вимовляти членороздільні звуки». Наприклад, мужик в «Повісті…

» дав генералам по десятку яблук, а сам собі взяв тільки одне кисле. Сам же собі й мотузку звив, щоб його генерали на прив’язі тримали вночі. Відчуваються переживання сатирика, пов’язані з пошуками відповіді на питання, хто звільнить цю могутню народну силу з полону. Салтиков-Щедрін у казках показує паразитизм, дармоїдство поміщицького класу. Перетворення поміщика в дикого звіра (метафора) підкреслює щиру сутність існуючої влади. Кожний є хижак. У казці «Пропала совість» сатирик таврує увесь світ хижаків-паразитів, що втратилася цього важливого людського надбання. Ця казка — сигнал тривоги. Значить у світі щось не так, якщо живуть у неправді, а не по совісті.

Неправда, кривда — це закон суспільства. Неправда — «торжествуюча свиня», що править миром Смутна казка в сатирика — «Коняга». Оповідає вона про важку частку селян. У центрі добутку робочий кінь, замучений непосильною роботою. Сатирик сам розкриває зміст свого реалістичного символу — це «звичайний мужичий живіт» (тобто мужиче життя), вічно голодний, змучений і надірваний. Коняга живе, точно в темну безодню занурена, але саме Коняга своєю працею звільнить народну силу з полону, виведе до майбутнього щасливого життя рідну країну Казка «Премудрий піскар» — міркування про сенс життя.

Піскар нікуди не виходив, жив у своїй норі». Жив — тремтів і вмирав — тремтів». Не женився, не мав дітей, друзів, ніяких бажань, прожив з лишком 100 років життям, що пройшла зрячи. Одна радість у житті: «Слава тобі, Господи, живий!» Все життя піскар боялося щуки. Ця філософія життя-остраху висміюється автором.

Це пескарство живе в кожному. Під піскарем автор мав на увазі ліберальну інтелігенцію Казка « Карась-Ідеаліст» розповідає нам про те, як карась висловлював свої думки, свої ідеї по перебудові суспільства. Він постійно сперечався з йоржем, що показаний як «знаюче життя». Салтиков-Щедрін використовує фантастику (говорить, що йорж і карась міркують про політика), алегорію.

Карась показаний представником лібералів, які лише говорять і міркують. Так і карась міркує про те, яке пристрій держави був би краще, але всієї його думки залишаються лише на словах і не підкріплюються діями. Карась увесь час міркує, а сам «отроду щук не видивал». Йорж намагається переконати його в тім, що життя він зовсім не знає, «а доти краще помалчивал би». Але один раз довелося карасеві свої ідеї щуці висловлювати. Вона все слухала його, слухала. У запасі в карася був його «козир» — питання про те, чи знає щука про чесноту. І коли положення карася було безвихідним, він пустив цей «козир» у хід.

Щука від подиву роззявила рот і випадково карася проковтнула. А всі його ідеї залишилися лише ідеями, карась нічого не зробив, щоб хоч одну ідею привести вжизнь. Казки Салтикова-Щедріна — це підсумок багаторічних спостережень письменника. Щоб по-справжньому зрозуміти й оцінити їх, досить прочитати висновок цензора Лебедєва: «…те, що пан Салтиков-Щедрін називає казками, зовсім не відповідає своєму призначенню; його казки — та ж сатира й сатира їдка, спрямована проти суспільного й політичного нашого пристрою…». Так, казки Салтикова-Щедріна були спрямовані проти суспільного лада, що породжує паразитизм одних, убогість і безправ’я інших, що позбавляє людини моральних початків. Дійсно, Салтиков-Щедрін створив новий оригінальний жанр — політичну казку.